Ми впевнені у ЗСУ і віримо у їхню звитягу!

— Михайле Михайловичу, війна різко змінила все в Україні: життя і долю майже кожного українця. Як це відбилося на роботі Верховної Ради?

— Змінила, на жаль, кардинально... Зараз, з відстані часу, легше згадувати, як усе відбувалося в перші дні. Насамперед, скажімо, глибока невизначеність, подолання тривожних настроїв, якими будуть наступальні дії нападника? Але все змінювалося щогодини завдяки стійкості наших ЗСУ, які одразу ж дали відсіч агресору і зламали його завойовницькі наміри. Відтак керівництво держави змогло зібрати всі сили в один кулак і діяти.

Парламент нікуди не виїжджав, не евакуйовувався. Не було ні такого завдання, ні вказівок. Навпаки! Нас, депутатів, керівництво повідомляло, що ми повинні на відстані двох годин їзди перебувати до центру ухвалення рішень, з’явитися і працювати. Комунікували всі через голів комітетів згідно з відповідною інструкцією закритого характеру для кожного з депутатів. Адже ми склали присягу на вірність українському народові. Тому ми за кожним покликом були у Верховній Раді, збиралися на кожне засідання і працювали. Завдяки заходам безпеки ми фактично не відчували безпечнішого місця, ніж будівля під скляним куполом. Хоча усвідомлювали, що ми під прицілом, додаткового титанового захисту там не було, касок титанових чи яких-небудь інших засобів — також. Ми перебували у розпорядженні волі Божої, ухвалюючи необхідні для Президента і країни в ту важку хвилину і в ті буремні дні рішення для перемоги. Продовжуємо робити це і зараз.

— А як конкретно війна відобразилася на вашій діяльності як народного депутата України?

— Скажу, що, як і в кожного народного обранця, роботи стало учетверо більше. Якщо ми раніше працювали розмірено і планово, то з початком війни потрапили у вир справжньої турбулентності. Перші три-чотири місяці був режим 24/7... Щодо окремих епізодів, то і не згадаю всі деталі. Той період — як суцільна лінія. А хто із Закарпаття, той зрозуміє роль прикордоння. Ми і в той бік допомагали перетинати кордон нашим громадянам, і в цей.

Організовували пункти обігріву, облаштували й організували всю необхідну роботу, як наказав Президент, для уникнення гуманітарної кризи. Ми розуміли, що відбувалося на дорогах: люди вивозили й евакуйовували сім’ї, потрібно було діяти, зважаючи на всю специфіку цієї ситуації. Ми діяли всі єдино, спільно, разом з усіма близькими і знайомими. От як, до прикладу, вийшов в ефір марафон «Єдині новини», так і ми діяли спільно, ми всі стали єдиними, єдиною нацією, і всі розуміли, як маємо чинити. Зараз, коли закріпилися позиції Збройних Сил України, отримано чимало зброї (щоправда, потрібно ще більше танків, систем протиповітряної оборони, авіації), ми всі розуміємо, що Україна може дати собі раду. Але лише за допомогою передових оборонних систем і постійних поставок сучасної зброї нашим воїнам-професіоналам, які застосовують її, за словами американських партнерів, дуже вправно. Професійно також підходять до застосування всіх видів озброєнь, набагато випереджаючи рашистські війська, які останні 30 років готувалися до нападу на Україну.

Тому ми впевнені у своєму війську. І ми віримо у перемогу!

Акумулювали всі можливості

— До вашого 70-го виборчого округу входили донедавна населені пункти у шести переважно гірських районах, зараз — у трьох. Це справді великі території глибокого тилу зі своїми проблемами і запитами. Як встигаєте спілкуватися з виборцями і що найдужче зараз турбує людей?

— Турбують важкі емоції, які зараз переживають наші громадяни. Хоч в яку громаду я приїжджаю — скрізь уболівання і молитви за тих хлопців, які віддали життя за Україну. Допікають людей втрати, біль, смуток... І так — у всьому окрузі і в Закарпатській області загалом.

Тому питання ремонту доріг, перекриття даху чи ті роботи, які ми проводили до війни за останні три роки, не мають зараз тієї ціни і пріоритету. Головне — увага і допомога сім’ям, котрі втратили сина, чоловіка, батька...

Ми з помічниками це не випускаємо з поля зору ні на годину. Постійно працюємо. Помічники — на місцях. І через них отримую всю інформацію про необхідну допомогу: лікування, пошук зниклих безвісти, відправка поранених за кордон, підтримка матеріальна і нематеріальна, дрова, продукти. Або ж надати вантажний автомобіль, аби перевезти необхідне. У мене 29 помічників. Вони постійно зайняті, кожен має свою специфіку і напрямок (медичний, військовий, соціальний тощо).

Зміна назв районів не впливає на суспільні процеси і житейські будні. А до округу входить 212 громад. І від усіх надходять різні запити. Ми неодмінно реагуємо. Я особисто виїжджаю до людей, зустрічаюся.

Влітку, попри війну, домоглися невеликих успіхів: у громадах, де торік було розпочато проекти соціально-економічного розвитку, в цьому році відкрили два спортивні майданчики — у місті Перечині і в селі Синевир. Для цього закумулювали різні можливості.

Також працюємо для підтримки  внутрішньо переміщених осіб, якими опікуємося. Я попросив голів громад, аби надавали кількість ВПО. У деяких — понад тисячу, а в окремих громадах — понад три тисячі переселенців. Їм ми адресно привозили і продукти харчування, і одяг, вирішували їхні юридичні питання, допомагали в пошуку рідних, які виїхали за кордон... Скажу також, що в перші місяці війни ми тісно співпрацювали з Міністерством реінтеграції, пані Іриною Верещук. А сьогодні це співпраця моя і помічників з міністерствами щодо освіти і науки, соціального захисту, допомога в релокації підприємств та багато інших питань, комунікація з головами ОТГ тощо. Тобто така сильна злагодженість повинна була існувати у нас з 1991 року. Тоді б Україна була сильною і розвиненою. Як, до прикладу, Південна Корея. Вони пройшли подібний шлях.

— Ви згадали Південну Корею...

— Я — член відповідної міжпарламентської групи дружби з Південною Кореєю. І в нас з’явилися партнери в цій державі. Вони кажуть, що те, що ми проходимо нині, вони пережили після закінчення війни 1950-х років. І зразу ж почали готуватися до наступної війни. У них сильні протиповітряна оборона і всі роди військ. Бо суспільство знає, що таке гармати, танки, адже проводять постійні виставки. Діє великий музей війни, в якому зараз молодь може інтерактивно подивитися й опановувати тактику та оборону. Це невелика країна, але після війни стала успішною. Безпеково дуже розвинена. Тому я впевнений: Україна після перемоги в цій війні також стрімко розвиватиметься.

Гору бере здоровий глузд. 

Люди розуміють: триває війна

— Як оцінюєте свої відносини з обласною радою й облвійськадміністрацією?

— З обласною радою менше спілкуюся, оскільки не хотів би заважати роботі обласних депутатів, серед яких також Михайло Лаба-молодший. Він чимало робить для виборців Ужгородського району. А окремо у мене з кожним з депутатів хороші взаємовідносини.

Значна частина роботи зараз лягає на облвійськадміністрацію, з якою співпрацюємо, звіряємо годинники, напрямки роботи. Я знаю, що її очільник Віктор Микита працює старанно, разом з командою належно виконує завдання Офісу Президента, багато питань і напрямків вирішується вчасно. Обласна виконавча влада відзначається професійним стилем роботи.

І як наслідок — виконання бюджету, сприяння і допомога армійським підрозділам, забезпечення безпеки регіону, будівництво шелтерів для вимушених переселенців, робота релокованих підприємств. Також у багатьох ОТГ спостерігається збільшення частки податку на доходи фізичних осіб (сплата ПДФО). Це не додаткові прориви у розвитку громад, але це види податків, які стали буденними у цей воєнний час.

Вдається постійно і результативно комунікувати з головами громад, окремо просимо їх закупити зимовий одяг для бійців, квадрокоптери, спецавтомобілі. Багато громад діють у правильному руслі. Я не бачу якихось перепон у загалом злагодженій роботі щодо приналежності когось до різних політичних сил і забарвлень. Немає такого. Перемагає здоровий глузд. Люди розуміють: триває війна.

— Наскільки згуртованими є народні депутати від Закарпаття і чи завжди вони одностайно стоять, так би мовити, на варті інтересів регіону, який представляють?

— У команди Президента у Верховній Раді від партії «Слуга народу» (а це від Закарпаття Михайло Лаба, Ігор Кривошеєв, Анатолій Костюх і Андрій Жупанин) — єдиний погляд на розв’язання проблем нашого регіону. Це видно з об’єктивного розподілу коштів протягом 2019—2022 років на важливі об’єкти. Та хочу також сказати, що й інші депутати, коли постає питання розвитку Закарпаття, не стоять осторонь. Чи стосується це збільшення кількості митних переходів, ремонту доріг, зведення додаткових об’єктів соціальної сфери, чи чогось іншого важливого. Ми використовуємо в інтересах регіону всі можливості. Нині, під час війни, знаю, що кожен працює на своєму напрямку. Ми спілкуємося, але фізично переважно бачимося лише у парламентській залі. Проте кожен з нас їздить і на передову, і до виборців в області. Жодних розбіжностей не бачу. Всі задіяні в державотворчому процесі.

— Михайле Михайловичу, попри те що область у глибокому тилу, ремонт доріг, особливо гірських, люди сприймають з радістю. Бо це і безпека руху, і комфорт, і розвиток економіки...

— Абсолютно згоден і завжди підтримую цю необхідну справу. Ми, наскільки це можливо у час війни, сприяємо у ремонті шляхів. У вересні парламент повернув акциз, тобто відрахування з продажу пального на АЗС, до бюджетів громад. І ці кошти знову поповнюють місцеву казну. Хай вони й невеликі, але постійні.

Протягом останніх місяців здійснено ямковий ремонт на автодорозі Перечин — Поляна, трохи в Ужгородському районі — села Добронь, Люта, ще у деяких місцях. Багато громад проводять такі роботи за свої кошти. Хай і невеликі суми виділяються, але шляхи оновлюються. Зокрема, на Воловеччині і Свалявщині, де я проїздив і з деким комунікував. Тож деякі громади своїми силами це роблять. У 70-му окрузі ми оновили чимало доріг. Це Ужгород — Самбір — 88 кілометрів, Долина — Хуст — Міжгір’я, Нижні Ворота — Міжгір’я. Звичайно, хотілося б більше. Але маємо зважати на воєнний час.

Маю одразу наголосити: війна завадила цій справі. Ми мали у цьому році провести ремонтів на суму щонайменше мільярд гривень. На жаль, зараз держава змушена виділяти кошти не на розвиткові програми, а на відсіч ворогу.

Проте у бюджеті на наступний рік закладено два мільярди на ті об’єкти, які з відомих причин не були дороблені. Але їх не можемо залишити в такому стані. На наступний рік багато коштів буде залучено з міжнародної допомоги. Вони — адресні. Звісно ж, до 90% спрямовується на оборону, решта — на критичну інфраструктуру.

Уряд і Президент усі ці речі постійно контролюють. А бюджетний комітет парламенту, до складу якого я входжу, дуже гнучко працює. Майже щотижня проводимо засідання, перерозподіляємо кошти. Їх спрямовуємо туди, де сьогодні найнеобхідніше.

Певна частина лісів має належати громадам

— Зараз багато дискусій точиться щодо реформи лісової галузі. Для Закарпаття, де більш як половина території вкрита лісами, будь-які зміни викликають особливий інтерес.

— Так. Безумовно. Тому це питання й досить детально обговорювалося на нещодавній сесії обласної ради. Ухвалено звернення до Кабміну. Скажу від себе: реформа буде корисною і результативною тоді, коли до її реалізації буде задіяно місцеве самоврядування. У Конституції записано, що ліси можуть бути і в комунальній власності.

Я — ініціатор законопроекту, в якому записано, що певна частина лісів мусить належати громадам. До прикладу, при плануванні концепції стратегії розвитку громади у розділі «туризм» щось може стосуватися туризму. Тож ліс може відігравати роль парку або якихось додаткових атракціонів. Але це не мусить бути віддалений масив, який потребує погодження з екологами і лісівниками. Ми вважаємо, що це має бути неподалік, поруч з межею території населеного пункту. За кілометр-два від села. І комунальні ліси мають бути узгоджені з усіма суб’єктами господарської діяльності. ОТГ ж відводить дороги для доступу до лісів для здійснення господарської діяльності.

Але не завжди господарські лісозаготівельні організації долучаються до будівництва доріг чи співфінансування на їх утримання.

На жаль, цієї філософії немає і в громадах гірських лісистих територій Закарпаття, Івано-Франківщини, Львівщини, Буковини.

До міжфракційного депутатського об’єднання «За розвиток Українських Карпат» я також належу. Ми розробили відповідну концепцію. Там на першому місці — будівництво лісових доріг, на другому — розчистка лісів від сміття, зведення сміттєпереробних підприємств, екологічні фактори — облаштування водойм, вирощування риби. Тоді — туристична складова. Це всебічна довгострокова програма.

Якщо говорити про саму реформу лісів України, то я хвилююся за одне: аби нова структура не була такою віддаленою від суто лісів, як сам Київ від цих місць...

Бо ж саме на місці лісівники і ОТГ можуть чинити якийсь внутрішній протест. Адже коли людина розуміє, що то вже не на Закарпатті ухвалюється рішення, то може собі десь дозволяти юридично не обґрунтовані речі. Якщо визнати господарниками і керівників територіальних громад, аби вони також приймали рішення, надавали дозволи, погодження на вирубку лісів, тоді би це пішло на користь справі.

Напрацювання нового законодавства України у сфері використання лісів — це надзвичайно важливі речі. Вони стосуються і нинішнього часу, і майбутнього розвитку держави. Це цілий комплекс питань. І оскільки вони ще й взаємопов’язані — як вода, довкілля, екологія, ліси, — то мені здається, концепція реформи має запропонувати суспільству унікальний продукт, який би насамперед допоміг Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» здійснювати діяльність і контроль уже належним чином, як це має місце в інших європейських країнах.

А якщо взяти Німеччину, то там такого суб’єкта господарської діяльності щодо лісів, як державна структура, взагалі немає. Він просто відсутній. Усе належить місцевим громадам і перебуває на контролі екологічних структур.

— До завершення нинішнього важкого воєнного року залишається якихось півтора місяця...

— Нині важливий кожен день. Попередні підсумки підбивати можна. Але важко давати оцінку. Головне під час воєнного стану — скільки кожен з нас зумів зробити і що ще зробить для перемоги. А її ми всі прагнемо!

Також мені здається, що нам, кожному громадянину, ще довго та напружено слід працювати і на такому високому рівні витримати цей темп. І далі налаштовуватися саме на спільні об’єднані зусилля всього суспільства, аби здолати ворога. Єдине, чого я бажаю, щоб ми єдиним кулаком наближали перемогу. І як закликає Президент, аби кожен з нас на своєму місці максимально, самовіддано і щоденно трудився. Тоді щоднини будемо ближче до звитяжної перемоги.

— І що у ваших планах на рік наступний?

— Лише перемога!

Ми розуміємо, що на нас чекає складний зимовий період. І дай Боже, щоб наші західні партнери так оцінювали ситуацію, як і ми. Щоб не просто з телеекрана чи повідомлень із соціальних мереж, а із візитів до нашої країни бачили ті жахіття, які завдав нам ворог. Зараз уже наші міжнародні партнери не посилаються на жоден російський телесюжет. Вони усвідомлюють, що нас фізично знищують, що це справді геноцид, терор. І що Україна щодня, щогодини бореться, проливаючи кров своїх найкращих синів і дочок, за свою незалежність і свободу Європи та всього демократичного світу. І що нам потрібна потужна допомога, аби здолати ненависного агресора.

Розмовляв Василь НИТКА.

Ужгород.

Фото автора.