З цієї нагоди ювіляра в його помешканні привітали міський голова Володимир Нестеренко, начальниця відділу культури громади Лариса Труш (на знімку) й керівник міської громадської організації ветеранів війни та праці Анатолій Київський. Вручивши Дмитру Терентійовичу квіти та подарунки, вони подякували йому за багаторічну самовіддану працю на освітянській ниві й за приклад мужності, стійкості, людяності для молодших поколінь земляків.
При спілкуванні згадували, звісно, про те, що ще в дитинстві уродженцеві Гадяча довелося пережити Голодомор. Однак і попереду були не менш жорстокі випробування. Після десятирічки юнак вступив до педагогічного інституту. Та невдовзі навчання перервало воєнне лихоліття. Тож замість мирного фаху педагога після мобілізації почав опановувати військову професію артилериста.
Зрештою, став лейтенантом, командиром протитанкової батареї. Воював із нацистами на різних фронтах. За доблесть і звитягу був нагороджений трьома орденами й багатьма медалями. В одному з боїв дістав тяжке поранення, що спричинило ампутацію ноги… Та й після того, як його комісували, фронтовик не занепав духом. Повернувшись до рідного Гадяча, завершив навчання в інституті й тривалий час працював у школах району.
Останні півтора десятиліття перед виходом на пенсію очолював райком профспілки працівників освіти. Але й на заслуженому відпочинку полковник запасу Дмитро Усенко продовжував активну діяльність, спрямовану на військово-патріотичне виховання дітей і молоді. Тож нині ветерану особливо приємно, що посіяні ним зерна діяльного патріотизму дали добрі сходи.
Надто з огляду на те, що уроки мужності від представників його покоління фронтовиків середини минулого століття добре засвоїли сьогоднішні захисники України, котрі дають по зубах рашистам. І хоча вороги у них різні, та їхній звірячий почерк і людиноненависницька ідеологія — практично однакові. А значить, неминучою буде і наша друга перемога над окупантами, до якої ветерану, звісно, хочеться дожити.
Фото з сайту Гадяцької міськради.
