Це — трагікомедія Славоміра Мрожека «Емігранти» в постановці Володимира Кудлінського. Вистава йде на Камерній сцені театру.
П’єса стара — але не застаріла. В усякому разі для нас вона гостро актуальна тепер, коли мільйони українців опинилися у вимушеній еміграції по цілому світу. Можливо, з огляду саме на цю актуальність Володимир Кудлінський підійшов до драматургічного матеріалу так, наче це сакральний текст, у якому кожне слово важливе або навіть головне. Тепер такий підхід у театрах — рідкість. Через те вистава вийшла дещо затягнутою. А втім, це подарунок для тих глядачів, які передусім люблять уважно слухати добре написану розумну п’єсу. Зрештою, й подивитися тут також є на що. У виставі працює чудовий акторський дует — Сергій Бойко та Михайло Кришталь. Перший грає емігранта-інтелігента, другий — емігранта-пролетарія. Інколи вони ніби міняються місцями — в інтелігенті часом прозирає високочолий жлоб, а в пролетарієві — наївний філософ. Обидва актори схильні до тонкої іронії і добре володіють сценічною імпровізацією. А це, власне, саме ті якості, що роблять комедію комедією.
Сенс вистави, здається, ось який: еміграція — то своєрідна пастка, в яку неважко потрапити, але надзвичайно важко (якщо взагалі можливо) повернутися назад. Це тим небезпечніше, що ти можеш стати емігрантом просто у себе на батьківщині, не перетинаючи жодного державного кордону. Кордон тут тільки один — між тобою і твоєю батьківщиною, і цей кордон пролягає всередині тебе.
У виставі не дуже ясно, де відбувається дія — «тут» чи «там». Саме про це не раз думаєш потім, повертаючись додому з театру.
На знімку: Михайло Кришталь і Сергій Бойко у виставі «Емігранти».
Фото надано автором.
