Це той випадок, коли з прізвища отримують і псевдо, а згодом і позивний.
До війни шахтар на Криворіжжі, а за фахом — кухар. Під час спілкування одразу відчувається, що Євген є авторитетом для своїх побратимів, якого поважає весь колектив.
Одного разу під час важкого бою на південному напрямку Євген не тільки відважно бив ворога, а й особисто надавав першу домедичну допомогу пораненим, здійснював їхню евакуацію. При цьому Євген діяв сміливо та впевнено. Без вагань, без розпачу, з вірою в перемогу, власним прикладом він підбадьорював своїх побратимів, що й дало змогу підрозділу досягти поставленої мети.
Жартує, що до війська прийшов, як у відомій історії про сіль, гори, крамницю. Усміхається: «Можна й так сказати, я ж майже пенсіонер, до війни на Криворізькій шахті працював, а сам родом теж із шахтарського містечка, що на Кіровоградщині. Щодо війська... Тут я з 14 березня, сказав дружині, що пішов до магазину, а сам — до військкомату, так і опинився в бригаді, за спеціальністю я кухар, а за посадою — водій. На початку був кухарем, але ним довго не побув, попросився водієм. Причина зміни?
Кухарем бути в цей час не погано, але потім виникає проблема постійно вигадувати якісь нові страви, щоб побратими їх їли, бо коли постійно щось беззмінно їсти, інтерес до їжі зникає. Іноді доводилося вигадувати нові назви для страв з ненових інгредієнтів, наприклад «Японський суп» для супу зі звичайної локшини швидкого приготування. Всі розуміють, що це, але назва нова, тому їдять. Або, наприклад, перлову кашу обізвав «Перланьєза» — теж їли, адже гарна вийшла іноземна назва. Але потім щось вигадувати ставало занадто складно, та й керувати автівкою мені більше до душі, тому і перевівся до водіїв».
Саме на таких, відвертих та сміливих, з теплою усмішкою та веселою іскрою в очах і тримається складна та важлива солдатська справа — перемога над ворогом у бою.
Фото Сергія СТАРОДУБА.
