Виявляється, мало. Тепер починаємо з нуля. Робота не закінчена, новації є, але вони небеззаперечні та за масштабом не вимагали заміни чинного Кодексу. Суттєві доповнення про проступки, пробацію було зроблено до цього. Новопропоновані не потребували багаторічної роботи, що проводилася проектувальниками.
Одне зі значущих нововведень — збільшення терміну позбавлення волі до 30 років. Для осіб середнього віку це замаскований варіант довічного позбавлення волі. Зрозуміло, але які очікування? Не раз пишу, століттями основним регулятором боротьби зі злочинністю вважають покарання, і що важче — то ефективніше. Ані злочинність, ані інші прояви соціального «зла» не зникли, а навпаки — набувають дедалі більшого поширення. «Скільки тисяч людей займається розбоєм, хоча за це належить смерть!» — казав ще Цицерон. Якщо ми знаємо, що в минулі століття безліч крадіжок гаманців відбувалися у присутніх на місці публічної страти злодія, про яку ефективність покарання можна вести мову?
Для оцінки ефективності реалізації іншої мети — перевиховання злочинців — наведу цифри. В США до в’язниці, згідно зі статистикою, протягом трьох років повертаються 70% осіб, які вперше потрапили до неї, протягом п’яти років — 80%. У країнах, де застосовується смертна кара, виконання таких вироків не припиняється. В Україні більш як третина відбувають термін два, а то і більше разів. Деякі відбувають покарання за вісім-дев’ять судимостей.
Шановні колеги, розплющте очі! Переконайтеся, що безоглядне застосування тяжких видів кримінальної відповідальності — це сізіфова праця. Зробіть нарешті висновки.
Так, позбавлення волі, аж до довічного, — захід вимушений. Є ще люди, які своєю поведінкою становлять загрозу для суспільства, без їхньої ізоляції не обійтися. Проте потрібно змінювати ідеологію кримінального права.
Тяжкість скоєного була й залишається першопричиною покарання. Але його сила має переміститися на оцінку особи винного.
Попри крилатий вислів, у в’язниці повинен сидіти тільки той злодій, який небезпечний на волі. І сидіти доти, доки цю загрозу не буде ліквідовано, чого в нас немає.
Парадокс: у засудженого закінчився визначений вироком термін позбавлення волі. Він підлягає беззастережному звільненню. Але за оперативними даними, та й сам це не приховує, перше, що зробить після визволення, — уб’є колишнього заявника. Важко зрозуміти, чому ми не переймаємо норвезький досвід? Там засуджений до позбавлення волі має право на умовно дострокове звільнення. Проте суд може ухвалити таке рішення лише за наявності висновку експерта-психіатра про втрату загрози для суспільства. У разі непідтвердження, перевірка повторюється що п’ять років.
Шановні читачі, науковці, законодавці, наголошую: це реальна судова практика в реальній державі. Вона в вашому розумінні розумна? Якщо так, то чому ігноруємо?
Право постійно еволюціонує, у ньому відбуваються і революційні стрибки. Зробімо в новому КК, якщо його приймуть, наступний крок, що логічно випливає, — позбавлення волі як міра покарання має застосовуватися судом тільки для тих, хто умисно порушив закон і після огляду експертом-психіатром отримують висновок, що становлять загрозу, небезпеку для суспільства.
Розумію, пропозиція буде сприйнята не всіма й не одразу. Не одиниці щиро вважають, що лиходій — це вигнанець суспільства, що завдає шкоди добробуту, й тому йому не місце серед них.
Але звернімося до історії. У ті далекі часи відмова від публічної страти з четвертуванням злочинця, садінням його на кілок теж не зустріла загального схвалення, проте зараз ми про це з жахом тільки згадуємо.
Нині найбільш ефективним завданням є відшкодування заподіяної економічної шкоди, а міра покарання — штраф. Практика вже йде цим шляхом, починаючи з 2016 року, штрафи переважають, їх частка є найбільшою та становить від 38% до 50%.
Проблема є. Кадрів психіатрів у потрібній кількості немає, методика, можливо, вимагатиме вдосконалення. Але це вирішується в розумні терміни, а витрати окупляться.
Щороку зростає науково-практичний потенціал для розв’язання завдання. Робляться спроби комп’ютерної оцінки соціальної небезпеки правопорушника. Поліція міста Дарема, що на півночі Англії, запустила комп’ютерну програму, яка за допомогою алгоритму штучного інтелекту визначить: кого утримувати під вартою, а кого відпускати. Про це повідомляє ВВС. Програма — Harm Assessment Risk Tool (Hart) — «вивчала» дані поліції про арешти за період п’ять років, між 2008-м і 2012 роком. Потім систему протестувала даремська поліція у 2013-му, після чого протягом двох років поліцейські відстежували, повернулися звільнені до злочинного життя чи ні. Як з’ясувалося, алгоритм міг передбачити, що затриманий не становить небезпеки у 98% випадків. А тих, хто перебував у групі «високого ризику», комп’ютер правильно виявляв у 88% випадків.
В Україні такі дослідження не проводяться. Основні зусилля розробників сконцентровано на реконструкції складів відомих злочинів та дробленні санкцій. «Товар» в основному той самий, змінена розфасовка.
Людина сьогодні отримує інформації у десятки разів більше, ніж ще 20 років тому. А оцінку тяжкості правопорушень та заходів покарання ми здійснюємо за віковими уявленнями. У світі настав час цифровізації інформації. У юриспруденції це тягне за собою перегляд наявного суб’єктивізму шляхом комп’ютерного аналізу багаторічної судової практики, організації відповідних експертних досліджень та вироблення нових основоположних кримінально-правових понять. Однак серед проектантів КК України немає айтішників, майбутній закон приречений на недовговічність.
Друга новація проектантів: будь-яке пом’якшення становища правопорушника здійснювалося лише з урахуванням позиції потерпілого та за умови відшкодування завданої шкоди. Однак якщо в чинному Кодексі за статтями пом’якшувальні обставини згруповані в одному підрозділі зі значним розбігом покарань «від — до» і є можливість вибору, то в проекті кожна пом’якшувальна обставина виокремлена та механічно визначено покарання. Про який вибір потерпілими йдеться?
Введення ступенів — це неефективна претензія на оригінальність, що ускладнює використання професіоналами й особливо пересічними громадянами.
Ще момент. Проведене вибіркове опитування суддів районних судів показало, що майже 25—30% потерпілих — фізичних осіб вимагають застосування до винних найтяжчих заходів покарання навіть за можливого відшкодування завданих збитків. Необхідно підвищувати об’єктивну роль суду, а не створювати необдумані рамки його діяльності.
Проблемними є надії проектантів пропонованими заходами знизити корупцію. Повторюю, ми живемо в час розвитку штучного інтелекту (ШІ). Він із цією метою вже застосовується, але вітчизняні проектанти КК до цього не готові. А в Китаї повноцінно запрацював «Розумний суд» — інформаційна система на базі ШІ в автоматичному режимі, яка аналізує судові справи (поки що вісім категорій). Розробники впевнені, що в майбутньому ШІ зможе виносити звинувачення і стосовно інших злочинів.
Штучний інтелект може відловлювати не лише помилки, а й потенційну корупцію, дати прогноз, із якою ймовірністю підсудний вчинить у майбутньому новий злочин.
Користуватися системою зобов’язали всіх суддів країни. Якщо судді не погоджуються з рекомендаціями машини, вони повинні надати письмове пояснення для обліку та перевірки.
Аналогічну систему Recidivism models застосовують у 24 штатах США. Її рекомендації, однак, не мають для суддів обов’язкового характеру, в них є право використовувати їх як додаткового помічника, приймаючи рішення самостійно. Відбувається використання ШІ суддями в ФРН. Варіанти для вибору є.
Економіка України з об’єктивних причин переживає трансформації. Через інфляцію та девальвацію змінюється купівельна спроможність гривні. Проте розробники проекту ігнорують реальність, визначають суми штрафів у абсолютних, незмінних розрахункових одиницях. Ефективність та наслідки прогнозовані. Причина, що повторюється: розробники — вузькі фахівці кримінального права, допомогою інших вчених нехтують, самі з належною інформацією не знайомляться. Тим часом проблема має вирішення в країнах Митного союзу. Наприклад, у Казахстані з 1990-х років є місячний розрахунковий показник, на підставі якого обчислюються штрафи, податки та інші платежі до бюджету. Єдина система захищає державу від недоотримання коштів від правопорушників. Є аналог у Білорусії. Дорога відкрита — використовуйте.
На додаток предметнішим було б призначення перерахованого за базовими показниками штрафу в кратному обчисленні до суми заподіяної шкоди. Ще варіант — штраф можна призначати в пропорції до показника розміру заробітної плати чи іншого доходу засудженого.
Проектанти пропонують створити фонд відшкодування шкоди за рахунок штрафів. Однак така акція вже передбачена в створеному Національному агентстві України з питань виявлення, розшуку та управління активами, отриманими від корупційних та інших злочинів arma.gov.ua
Не відповідає чинному законодавству та логіці пропозиція сплати частини штрафу на користь потерпілого. Збитки насамперед відшкодовуються потерпілому, потім стягується штраф. Обидві акції не мають термінів давності.
Проект КК забезпечений великою кількістю визначень понять. Багато з них примітивні. Наприклад, «Стаття 2.5.8. Мізерна шкода 1. Мізерною є шкода, яка лише формально відповідає ознакам неістотної чи істотної шкоди. 2. Мізерною не може бути визнана: 1) значна, тяжка, особливо тяжка та винятково тяжка шкода; 2) шкода здоров’ю та майнова шкода, що відповідає ознакам, встановленим статтями 1.3.3 та 1.3.4 цього Кодексу. 3. Протиправне діяння, яке спричинило мізерну шкоду, не є кримінальним правопорушенням».
Кримінальний кодекс — це закон Української держави, він виноситься ним за дорученням народу, і народ не лише має право, а й зобов’язаний здійснювати контроль за його справедливістю та ефективністю.
Насамперед обов’язок лягає на фахівців-науковців. Для її реалізації необхідно послідовно та поетапно оприлюднювати як напрацювання проекту КК, так і їх оцінки колегами. Можливість існує у вигляді красиво оформленого сайту розробників КК — Реформування кримінального законодавства України (але для сторонніх туди вхід за перепустками, критичні виступи відкидаються з порогу).
Проблема не суто наукова. Підготовлений проект КК буде подано на розгляд Верховної Ради. Депутатам насамперед необхідно мати уявлення про оцінку закону майбутніми користувачами. Наукові дискусії, що відбувалися, — найважливіше джерело інформації в цьому плані. Спроби приховати висловлювані критичні зауваження — наочний прояв боягузливості розробників, побоювання, що підготовлений ними проект буде відкинуто законодавцем. Інтереси народу — на космічно віддаленому плані.
Завдання потрібно вирішувати кардинально. Не треба залежати від забаганок тих чи інших учених. Видається виправданим, щоб галузеві сайти для розміщення поточних пропозицій стосовно реформування чинного законодавства та їх оцінки було створено на постійній основі Інститутом законодавства та було відкрито для користування після реєстрації кожному співвітчизнику.
Для створення Кримінального кодексу України доцільно поповнити склад проектантів особами, здатними з відкритими очима оцінити тисячолітні пута кримінального права та у вирішенні завдання використати новітні технології.
Побажаємо розробникам успіху.
Борис РОЗОВСЬКИЙ, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України.