Аналітики Defеnse Express виокремили три напрямки, які найчастіше згадуються як найвірогідніші місця наступів армії рф: Бахмут, удар з білорусі та одночасний наступ на Суми та Запоріжжя. І надали аргументацію по кожному з них.

Наступ на Бахмут

Зокрема, американський Institute for the Study of War у своєму звіті за 14 листопада зазначив, що армія рф може спробувати посилити наступ на Бахмут.

Очевидні причини — це, фактично, єдина ділянка, на якій ворог продовжує просуватися і здійснює це ціною величезних втрат. Там щодня тривають запеклі й важкі бої.

Головною метою ударів ворога на Бахмут є продовження атаки далі — на Слов’янськ та Краматорськ. Цей план було розроблено, виходячи з утримання армією рф значних сил над цими містами на півночі в районі Ізюма та Балаклії, бо станом на початок вересня позиції ЗСУ в трикутнику Слов’янськ — Краматорськ — Бахмут були доволі зручною для зрізання дугою. Тепер загальна ситуація на фронті кардинально змінилась, остаточно зменшивши всі сценарії атак до лобових.

Наступ з білорусі

Це ще один сценарій — перекидання рашистами своїх сил з Херсонщини саме в білорусь. І ситуація, коли 1000 кілометрів кордону перетворюється на 1000-кілометрову лінію фронту.

Мету такого можливого удару вже також озвучено — перерізування логістичного сполучення з країнами-союзницями. Або, щонайменше, його значне ускладнення. Але для такого удару росіяни мають зібрати доволі потужні сили з реальним «бойовим ядром», на роль якого напрошуються саме підрозділи, виведені з Херсонщини, бо там перебували «елітні» повітрянодесантні з’єднання.

Таке розгортання подій є загрозливішим навіть за варіант, коли цей наступ виконувала б винятково «орда чмобіків». Бо нині в білорусі в прибулих підрозділах спостерігається до 80% новобранців, які проходять курс молодого бійця та злагодження на полігонах.

Паралельно до цієї маси ймовірно можуть додатися й мобілізовані білоруси та збройні сили рб. Принаймні нині там завершується призов, проведено військові збори, а їхніх учасників попереджено про проведення наприкінці листопада — на початку грудня масових навчань. Ці строки, до речі, збігаються з орієнтовними термінами відновлення боєздатності виведених з Херсонщини підрозділів армії рф та їх розгортання на новому напрямі.

Але слід зважити, що такий наступ — це більш ніж повномасштабна операція, порівнювана з діями фронту Другої світової. І її проведення спирається не тільки на наявність сил, а й спроможності їх забезпечувати. Тим паче, що проводитиметься вона у вкрай несприятливій місцевості, помноженій на зимові погодні умови.

Зустрічний удар Суми — Запоріжжя

Ще на початку листопада (до відступу путінців) перший заступник голови оборонного комітету Верховної Ради Михайло Забродський у докладному матеріалі спрогнозував, що ворог формуватиме два потужні угрупування для ударів по Запоріжжю та Сумам з подальшим рухом на зустріч через Полтаву та Дніпро.

Тобто йдеться про концентричні удари з метою відрізати всі сили ЗСУ в Харкові та на Донбасі. План більш ніж масштабний, бо полягає в штурмі низки великих міст, включно з мільйонниками. I сили для цього мають бути навіть більші за ті, які мали рашисти 24 лютого, й без чинника несподіваності.

Тому й планувати в кремлі його можуть не раніше ніж на весну 2023 року, що пов’язано з набуттям, хоча б на папері, боєготовності мобілізованих. Але в цьому разі місце виведених з Херсонщини сил також очевидне — Запорізький напрямок. Вони не змінюють театр воєнних дій і організувати їх на цьому напрямі простіше, ніж розгортати на абсолютно новому.

Також зосередження сил у цьому районі на півдні — логічна відповідь на доволі загрозливий для рф сценарій атаки ЗСУ на Мелітополь, що дає можливість перерізати сухопутний коридор у Крим, а також створити передумови для оточення всього угрупування рф між Мелітополем та Дніпром.

Також замість масштабних і доволі авантюрних дій можливий варіант «урізання планів». Наприклад, посилення наступу ворога в районі Авдіївки. Та/або в трикутнику Велика Новосілка — Вугледар — Мар’їнка.

Проте стратегічна ініціатива зберігається за Україною. І саме ЗСУ нині обирають місце удару, змушуючи російське командування тягати не просто вільні сили в режимі «пожежної команди», а розуміти, що з цим завданням можуть упоратись лише регулярні підрозділи, а не «чмобіки».