Андрій Парубій — комендант Євромайдану, керівник Самооборони Майдану.

З листопада 2013-го у Андрія Парубія почався новий раунд суспільно-політичного життя. Він знов зайшов у велику політику через народний Майдан, як це вже було десять років тому під час Помаранчевої революції. Тоді він був комендантом Українського дому (осередку прибічників Віктора Ющенка). Минулої зими Андрій став комендантом «широкого масштабу» — цілого великого Євромайдану — спільноти вільних українців, яка повстала проти режиму тоталітаризму, корупції та брехні, обравши європейські цінності демократії та свободи. Після майданівської епопеї 27 лютого 2014-го указом в. о. Президента України О. Турчинова Парубія призначено секретарем РНБО. 7 серпня своїм указом Петро Порошенко звільнив його з цієї посади. А 4 грудня цього року новообраний парламент призначив Андрія Парубія першим заступником Голови Верховної Ради України.
Ми пам’ятаємо його настирний, упевнений голос у мегафоні Майдану. Проте діяв він тоді набагато більше, ніж говорив. І наслідки цих рухів обговорював увесь світ. Сам Андрій дуже стисло й конкретно (може, не розуміючи історичного моменту, чи навпаки — щоб не відволікатися від нього) описував у своєму блозі на «Українській правді» все те, що відбувалося з ним, із Майданом, із країною. Тут, як кажуть, коментарі зайві, історія розсудить....
21 листопада 2013-го, 21:08
«Йду на Майдан! Вже! Зараз! Є дні, які визначають майбутнє держави. Сьогодні такий день. Якщо будемо байдужими, як тоді пояснити нашим дітям, що ми зрадили їхнє майбутнє? Дев’ять років тому в цей вечір я поїхав на Майдан. І йду зараз. Конкретного плану дій нема. Там зустрінусь із побратимами і прийму рішення. До зустрічі!»
5 грудня 2013-го
«00.04. Євромайдан. Повернулися з акції «Нічний патруль». 500 бійців Самооборони Майдану організованою колоною відвідали блокпости «Беркуту» біля Кабміну, адміністрації Президента, а також вольєр з тітушками біля Верховної Ради України. Ішли мовчки. Біля блокпостів — тричі «Слава Україні!» Тітушки металися по вольєру. «Беркут» розгублено вибігав з автобусів. Ми не спимо — хай і вони не сплять...»
11 грудня 2013-го
«Такого ще не було. Майдан атакували тисячі «Беркуту», ВВ та інших спецпризначенців. Одночасно. З чотирьох різних напрямків. Жінок та дівчат я зібрав біля сцени. А загони Самооборони та всі чоловіки вступили у нерівний бій. Дівчата та священики молились. Одну за одною ми відбивали атаки. А під ранок почали переходити у наступ. Мені довелося бути і на передовій, і віддавати накази зі сцени. Встигав. До ранку Майдан очистили від «Беркуту». Це було як на війні. І ми здобули перемогу. Велику перемогу!»
17 лютого 2014-го
«Цього тижня через парламент хочуть призначити російського прем’єра і за 15 мільярдів доларів продати нашу незалежність. Замість виконання вимог Майдану влада виконує вказівки Кремля. Ми не маємо права допустити цього.
Україна буде Європейською державою або частиною нового імперського утворення Путіна. Тому наша вимога, з якою ми вийшли на Майдан о 21:00 21 листопада, залишається незмінною: рух України — в Європу.
Іншу модель, яку нав’язує влада під диктовку Кремля, ми усі побачили — це вбивство громадян на вулицях, ескадрони смерті, катування і викрадення людей. Майдан активними діями має зупинити сценарій здачі України і змусити владу виконувати вимоги Майдану».
22 листопада 2014 року у Києві пройшов Марш Гідності. Того дня Андрій Парубій написав: «Ми на Грушевського знову дали обіцянку обстояти цінності Революції гідності і попередили владу: не забувайте, як дорого коштує кожна помилка у війні з путінською агресією».