Про це повідомив очільник Луганської області Сергій Гайдай.
Поблизу Білогорівки росія безуспішно намагається прорвати нашу оборону, тисячами кидаючи в бій ув’язнених. Те саме спостерігається й навколо Бахмута.
Українські захисники поступово просуваються вперед у бік Сватового та Кремінної, і тут ініціатива цілком на нашому боці.
Село Зарічне, розташоване між Лиманом та Кремінною, залишається ключовим пунктом для подальшого визволення загарбаних росіянами Донеччини та Луганщини. Над адміністративною будівлею цього населеного пункту гордо майорить український прапор (на знімку), а околиці Зарічного міцно контролюють Збройні Сили України.
Окупанти відійшли звідси у напрямку Кремінної, кинувши техніку і боєприпаси.
За село Зарічне були жорстокі бої, оскільки противник мав час добре окопатися і тримав потужну оборону. Тож для того, аби повністю вибити ворога з цього населеного пункту, нашим військовим знадобилося два дні.
Село Зарічне звільняв з боями батальйон спеціального призначення «Донбас», який, виконавши це завдання, зміг повністю закрили котел навколо Лимана.
Військовослужбовець Нацгвардії з позивним «Кузя» брав участь у вдалому штурмі Зарічного. Воїн згадує, що бойова група спецпризначенців 15-го Слов’янського полку Національної гвардії України першою зайшла до села. Під час бою гвардійці захопили трофейні БМП та АГС.
«Виконуючи завдання з визволення Зарічного, ми о 14-й годині розпочали штурм, — розповідає воїн. — Одразу на бронетехніці ми зайшли до населеного пункту, де вступили у вогневий контакт з бойовиками. Бої тривали всю ніч, оскільки вони там дуже добре окопалися й у нас спочатку не було можливості їх вибити. Але, зайшовши в глиб села, ми вже згодом там добре закріпилися. У бою загинув командир другого взводу «Лондон». Був убитий і мій кулеметник на позивний «Іспанець». Через дуже велику щільність вогню дістати «Іспанця» швидко не вдалося. Лише на світанку я висунувся з бронемашиною «Козак», і, прикриваючись нею, ми забрали ворожий АГС, що був спрямований у ліс. Саме з нього нас обстрілювали, коли ми вели спостереження.
Просунувшись далі у вказаний нам квадрат, ми провели штурмові дії для визволення Зарічного й закріпилися на кінцевій околиці села. Виставили один взвод, який перекрив трасу з Лимана на Зарічне. Ми не дали бойовикам вийти у бік Кремінної. Після того як закріпилися, виконували завдання у районі Зарічного, Торського. Просунулися й у бік Кремінної».
Гвардієць розповів, що врочистих зустрічей із населенням спочатку не було, бо всі місцеві сиділи у підвалах. «Все сталося раптово і дуже швидко, — згадує військовий. — Вони спочатку й не зрозуміли, що саме відбувається. Щоправда, коли вже побачили нас і коли ми сказали, що ми — українська армія, тоді нам почали дякувати. Хто дякував, хто ні — але своє завдання ми виконали».
На запитання, чи справді військові рф намагалися уникати активних прямих боїв із ЗСУ, він відповів:
«Можливо, й так, але в перший день рашисти дуже жорстко оборонялися. Вночі вони частково відступили, частково ще залишилися на краю села, але потім відійшли. Вони не зовсім прагнуть зустрітися віч-на-віч із нашими воїнами».
Український захисник також зазначив, що, відступаючи, окупанти насправді кидали дуже багато техніки, боєприпасів, амуніції і всього іншого.
«Нічого із собою не забирають, — згадує він. — Відступили вони в бік Кремінної, потім був обстріл, і досі село Зарічне теж обстрілюється з боку Кремінної».
Українські військові також зазначають: під час боїв, які точаться навколо адміністративної межі Луганської області, у російських військах зросла кількість випадків дезертирства — окупанти збільшили кількість блокпостів задля відлову порушників.
За всіма ознаками, росія не розраховувала на війну в таких масштабах і виявилася не готовою до неї. Це стосується і техніки, і екіпірування, і постачання їжі та медикаментів на фронт.
Фото прес-служби Східного територіального управління Національної гвардії України.
