Померлі на вулицях Харкова.

Архівне фото 1933 року із сайту radiosvoboda.org

Щороку в четверту суботу листопада Україна і світ вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932—1933 років і масових штучних голодів 1921—1923 та 1946—1947 років. Цьогоріч пам’ятна дата припадає на 26 листопада і відзначатиметься в умовах повномасштабної війни росії проти України. Через 90 літ після Голодомору-геноциду путінський тоталітарний режим, як і сталінський, знову застосовує геноцидні практики.

«У нинішній війні росія переслідує ту саму мету, що й під час Голодомору 1932—1933 років — знищення української ідентичності та української нації. І тоді, і нині росія намагається зламати волю українців до спротиву, кидає проти нас увесь свій терористичний арсенал. Сталін у XX столітті та Путін у XXI зробили вибір на користь геноцидів, бо інші методи упокорення українського народу не спрацювали», — наголошують в Українському інституті національної пам’яті. В УІНП повідомляють, що в усіх регіонах України відбудуться меморіальні заходи, а одним із ключових способів вшанувати пам’ять убитих голодом 26 листопада стане акція «Запали свічку пам’яті» та Загальнонаціональна хвилина мовчання о 16-й годині під гаслом «Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо».

«Пам’ятаємо злочин сталінського геноциду та його жертв. Єднаємося, тому що єдність є запорукою нашої перемоги. Роз’єднаність і непорозуміння стали причиною втрати українцями власної держави у 1920-х, її окупації більшовиками і вчинення злочину геноциду. Але нині Україна і світ — інші. Ми маємо власну державу та Збройні Сили, підтримку світу, військову, фінансову, дипломатичну допомогу. І найголовніше — згуртованість народу. Тому ми вистоїмо й переможемо», — зазначають в УІНП.

У ці дні офіційні заходи на спомин про жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 рр. відбудуться і в столиці Вельсу Кардіффі (Великобританія). Напередодні на півдні Вельсу у місті Баррі відкрили меморіальну дошку на честь журналіста Ґарета Джонса (на знімку), який був одним із перших іноземців, котрий не лише дізнався про Голодомор в Україні, а й розповів світу про цей злочин комуністичного режиму.

«Меморіальну дошку виготовили в Канаді за кошти українців Канади та США. Її доставили у Вельс завдяки фінансуванню міської ради Баррі у партнерстві з Міком Антонівим і Джейн Хатт. Меморіальна дошка встановлена всередині церкви при найстарішому цвинтарі Баррі, де похований сам журналіст та інші представники його родини», — розповідає кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту досліджень Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду Андрій Іванець.

У церемонії відкриття дошки взяли участь внучатий племінник Ґарета Джонса Філіп Коллі та інші родичі журналіста, очільниця міста Баррі Хелен Пейн, Надзвичайний і Повноважний Посол України у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії Вадим Пристайко, міністр соціальної справедливості Вельсу Джейн Хатт, депутат Національної асамблеї Вельсу українського походження Мік Антонів, жителі Баррі, представники української діаспори з різних куточків Великої Британії.

«Мені дуже приємно бачити, що Ґарета пам’ятають і відзначають тут, у Баррі, та бачити цю чудову табличку, що прикрашає стіни цієї прекрасної каплиці в Мертир-Диввані. Ось ми у 2022 році, але Ґарет помер ще в 1935-му. Можна запитати, чому знадобилося так багато часу, щоб його вшанували? Я вважаю, що відповідь полягає в тому, що після передчасної смерті, незважаючи на його дивовижне життя та все, що він зробив, Ґарет пішов у невідомість і про нього майже забули. Потрібні були десятиліття наполегливої праці, щоб пам’ять про нього відновила належне йому місце в історії», — сказав під час заходу Філіп Коллі.

Життя британського журналіста, який уперше на прес-конференції 29 березня 1933 року заявив про великий голод в Україні і опублікував про цю трагедію в британських і американських газетах майже 20 статей, було сповнене планів і професійного успіху. На початку 1933-го 27-літній Ґарет Джонс поїхав до СРСР, аби взяти інтерв’ю у Сталіна. Крім журналістського інтересу до економічних успіхів радянської держави, його кликала сюди й історія родини. Ще до жовтневого перевороту мати Джонса працювала гувернанткою в родині валлійського промисловця Джона Юза, котрий побудував на Донбасі металургійний завод, навколо якого козацькі поселення Олександрівка і Крутогорівка переросли у промислове місто, що отримало назву Юзівка, а потім Сталіно та Донецьк.

Журналіст попри заборону та вмовляння колег не їхати в Україну нелегально прибув на територію, що потерпала від жахливого голоду. Те, що він побачив — трупи померлих людей на вулицях, канібалізм, розпач і безнадію в очах дорослих і дітей, — було страшнішим, ніж могла намалювати людська уява.

«Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: «У нас немає хліба. Ми помираємо!», «Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду»... Ніколи не забуду пухлі животи дітей у хатах, в яких мені довелося заночувати», — казав і писав Ґарет Джонс. Повернувшись наприкінці березня до Британії, журналіст публікує прес-реліз, який передруковують у газетах Manchester Guardian і New York Evening Post.

Відповідь Кремля не забарилася. Народний комісар закордонних справ Максим Литвинов в особистому листі до Ллойда Джорджа написав, що Ґарету Джонсу назавжди заборонений в’їзд до СРСР. Утім, журналіст, який привіз з України щоденник, тему голоду не залишив, він активно критикував сталінський режим та звинуватив вождя в організації вбивства Кірова.

У тому ж 1933 році Радянський Союз розгорнув проти журналіста, якого пізніше назвуть Людиною Правди, про якого знімуть фільми та іменем якого назвуть вулиці (в Україні — у Києві, Кропивницькому та смт Карнаухівка), кампанію дискредитації. У ній візьме участь і кореспондент газети New York Times, володар Пулітцерівської премії Волтер Дюранті. А вже за два роки, у серпні 1935-го, британського журналіста разом з німецьким колегою викрали бандити та розстріляли під час його відрядження до китайської Внутрішньої Монголії. Пізніше стало відомо, що у подорожі Ґарета Джонса супроводжував агент Комінтерну, міжнародної організації комуністичних партій, яка фінансувалася і керувалася Москвою. Його нападники відпустили через два дні після викрадення.

«Містер Джонс знав надто багато», — з сумом написав у некролозі на загибель свого колишнього співробітника екс-прем’єр Британії Ллойд Джордж.

Після церемонії відкриття меморіальної дошки на честь журналіста, чиє ім’я в одному ряду з іменем Джеймса Мейса, її учасники поклали квіти на могилу, де похований Ґарет Джонс та його батьки.

Фото Катерини ГОРОДНИЧОЇ.