Лідерство українських жінок під час війни обговорювали на шостому Українському жіночому конгресі у Києві за участі першої леді країни Олени Зеленської та заступниці Голови Верховної Ради Олени Кондратюк.
Нагадаємо, захід відбувся на 278-й день повномасштабної війни росії проти України. До дискусії долучилися ті, хто підтримує наших захисників тут, у тилу, а також жінки, які знають про війну не з розповідей. Одна із них — народний депутат від «Європейської солідарності» Яна Зінкевич. На початку війни в 2014 році вона закінчила школу і мала намір вступати до медичного університету. Після завершення вишу мріяла працювати в рамках місій Червоного хреста — рятувати людей в гарячих точках світу. Ніхто тоді не знав, що війна прийде в рідну країну і свої здібності й нахили доведеться реалізовувати тут, на місці. У квітні Яна опинилася на передовій і там побачила проблему — опікуватися загиблими і пораненими, зниклими безвісти і тими, кого треба поховати, просто не було кому. «Тоді я зрозуміла, що можу зробити хоча би щось маленьке, — каже парламентарій. — Так я стала парамедиком і зібрала першу свою команду. Нас було всього лиш шість людей і я думала, що це мій максимум, що зможемо в такому складі виконувати багато роботи». Але «Госпітальєри», яких очолює Яна Зінкевич, постійно зростали. На початку було дуже важко брати до складу жінок, каже засновниця медичного батальйону. За її словами, жінці треба було заслужити право бути на передовій. Їх опікали, не допускали до бойових дій. Жінці треба було в десять разів бути кращою за чоловіка, щоби отримати бойове завдання. Нині «Госпітальєри» — це понад 500 осіб, серед яких майже половина — жінки. Це 120 екіпажів, понад 250 реанімобілів, які постійно доводиться замінювати. «Нас постійно розбомблюють і це постійний конвеєр — мінімум по шість-сім машин у мінус на місяць», — каже Я. Зінкевич.
Представниця фракції «Голосу» Соломія Бобровська, яка з жовтня цього року входить до складу Комітету з питань національної оборони та розвідки зі свого боку наголосила на тому, що нині маємо справу з екзистенційним ворогом, і може дійти до того, що всі жінки в нашій країні можуть стати військовозобов’язаними, до того, що служба після 18 років може стати обов’язковою і для хлопців, і для дівчат. Чи готове наше суспільство до такого? Чи достатньо в нас розуміння такої гендерної рівності? На тлі таких питань, каже Соломія Бобровська, робота в парламенті в комітеті, який є здебільшого «чоловічим» — не такий уже й виклик.
Представник Національного демократичного інституту Марчин Валєцький запевнив, що Україна нині є найважливішою країною в світі. Без перемоги України не буде вільної демократичної Європи, впевнений він і каже, що світ має зробити все можливе, щоби підтримати Україну сьогодні. Нещодавні опитування показали, що 72 відсотки населення України хочуть бачити жінок на ключових лідерських позиціях, коли йдеться про відбудову та реформи після перемоги в цій війні. «Жінки мають бути не просто за столом, де приймаються рішення — вони мають бути на чолі цього столу, — переконаний М. Валєцький. — Саме цього ми намагаємося досягти — підготувати жінок-лідерок. Нині кажуть, що країну генераторів ніколи не зможе перемогти країна дегенератів. Я бачу жінок України — генераторами ідей для реконструкції країни після війни».
Одним із таких генераторів цілком може стати Юлія Паєвська (Тайра), яка теж брала участь у дискусії на цій панелі. Жінка розповіла, як намагається повернутися до мирного життя після полону. Каже, що і сама не знає, як їй вдалося пережити ті страшні дні: «Я просто відчувала, що на мене чекають, мене підтримують, за мене моляться і я навзаєм молилася за всю країну». У полоні Тайра весь вільний час розмірковувала про майбутнє, уявляла, яку країну ми збудуємо після того, як переможемо. «Коли Маріуполь розбивали авіацією і ударами з моря, я спостерігала, як вмирає місто, — каже вона. — Мені спало на думку, що це ж совкове місто. У мене склався такий образ, що росія сама руйнує те, що могло ще якось поєднувати. На цій руїні, на цій крові, сльозах і стражданнях у нас є шанс збудувати нову Україну. Абсолютно нову. Не відродити стару, а принципово нову країну. Росія тягнутиме нас у минуле. Усе, що вони несуть із собою — це гулаги, катування, нав’язування своєї волі, панування над світом — це те, що вони мені казали там, у полоні».
У рамках дискусійних панелей учасниці конгресу говорили також про участь жінок в економічних та соціальних процесах під час війни. Йшлося про дієву участь жіноцтва під час розвитку економіки та після війни. Спеціальну панель «Досвід жіночого руху Польщі» у партнерстві з Польським Конгресом Жінок присвятили унікальному досвіду боротьби за права та рівні можливості. Польські жіночі громадські організації також проявили солідарність з українським жіночим рухом під час повномасштабного вторгнення росії. Це одна тема — «Жінки і цінності».
На цій площадці підняли тему української національної ідеї — як виконати завдання, що стоять перед суспільством сьогодні, та зрозуміти, яку країну ми збудуємо після війни.
Третя дискусійна панель мала назву «Жінки, мир, безпека» і стосувалася питань участі жінок у військових діях, зокрема, отримання унікального бойового досвіду та його передачі іншим арміям світу. Розмова також торкалася питання покращення умов несення військової служби жінками. Йшлося, зокрема, про активну участь жінок у переговорах по заручниках та в обмінах військовополоненими, а також про залучення до процесів міжнародної адвокації для отримання Україною більше озброєнь. Четверту дискусійну панель «Жінки та права людини» присвятили питанню захисту прав жінок, зокрема, перехідного правосуддя, встановлення справедливості та попередження злочинів, пов’язаних з війною. Йшлося про визволення жінок, котрі перебувають у полоні, реабілітацію жінок, котрі пройшли через фільтраційні табори, та протидію домашньому насильству.
У рамках Українського жіночого конгресу відбулося ще дві спеціальні події — «Жінки в місцевому самоврядуванні» та «Жінки, війна та медіа».
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
