Нині його хліборобську справу продовжує син — Василь (у центрі) з працівниками господарства.
До землі з дитинства
«Коли батько розпочинав власну справу, мені тоді було дев’ять років, а сестрі — ще менше, — розповів Василь Васильович. — То були складні часи — розвалювались колгоспи та інші підприємства, з людьми не розраховувались. Батькам доводилося думати, як прогодувати сім’ю. Тож вони взяли для господарювання 50 гектарів. У ті часи не оброблялося чимало земель, навіть доводилось шукати, хто б згодився це робити. Це зараз за кожен наділ сперечаються.
Нині я розумію, як тоді складно було батькові розвивати господарство — не було нічого, ні техніки, ні складських приміщень, ні грошей. Було лише бажання працювати та віра у власні сили. А земля ж потребує постійного догляду, уваги — потрібно знати, коли вчасно посадити, обробити, зібрати... Та й на результат роботи впливає багато чинників — погода, цінова політика, відповідальність працівників, витривалість техніки. А ще землю любити треба, відчувати її — лише тоді вона віддячує гарними врожаями».
Василь Даценко-молодший знає ціну кожної зернини. Допомагати батькові почав зі шкільних років — хлопця цікавило, як з маленької зернини виростає гарний урожай. Подобалося їздити в поле, яке кожної пори року одягало нове вбрання. Дуже любив техніку, і вже з 2002 року працював у господарстві головним інженером. Тож і з обранням професії довго не думав — вступив до Кіровоградського національного технічного університету механізації сільського господарства. Навчався із задоволенням. У 2007-му закінчив виш. Та в цей час до їхньої оселі прийшла біда — помер батько. Відчай, біль терзали душу. В голові думки плуталися, Василь розумів, що потрібно продовжувати батькову справу. Але страх наводив сумніви, чи справиться?.. Адже досвіду не вистачало. Тим часом фермерське господарство очолила його мама — Надія Григорівна.
Важку ношу взяла на себе мати
«Так вирішили, бо мені бракувало знань, досвіду, — згадує Василь Васильович. — Коли виконуєш поставлені завдання — це одне, а коли сам маєш приймати рішення — це зовсім інше. Але знаю: доки сам не почнеш — ніколи не навчишся. Допомагала мені мама, а також консультувався з досвідченими агрономами, ніколи не боявся запитати про те, на чому не розумівся».
У 2016 році Надія Григорівна передала управління господарством сину. Нині вона займається вихованням онуків, а Василь впевнено продовжує розпочату батьками справу. Любить свою роботу і має власне бачення її важливості та перспектив.
Філософія фермерства
«Вважаю, що філософія фермерства має соціальне спрямування. Це робота, зайнятість для великої родини, її благополуччя, а потому — податки у місцевий бюджет, розвиток села, у глобальному сенсі — продовольча безпека держави, — розмірковує Василь. — Адже саме малі господарства виробляють той продукт, який на європейський лад називаємо екологічно чистим».
Нині у фермерському господарстві «Степ» понад 200 гектарів землі, з яких 50 гектарів — селянського господарства, решта — людські паї. Договори укладені досить давно і люди їх не розривають, бо мають довіру до орендаря. Адже за паї з ними розраховуються вчасно і за вигідними ставками.
Традиційно в господарстві вирощують пшеницю, кукурудзу, соняшник та сою.
Про проблеми та здобутки
«Цього року зібрали трішки менший врожай, ніж торік, зекономили на добривах, — повідав керівник господарства. — Коли розпочалася повномасштабна війна, був шок. Перші хвилини я навіть не знав, що робити. Почали підлаштовуватися під умови, які диктувала ситуація. Допомагали облаштовувати блокпости. Коли прийшов час сіяти, почалися перебої з пально-мастильними матеріалами. Добре, що завчасно закупили посівний матеріал та мінеральні добрива. Посіяли, виростили і, незважаючи на дощову осінь, зібрали вже все, крім кукурудзи. Але наразі є проблеми зі збутом зерна. Ціни на пальне зросли на 70 відсотків, на запчастини — більше, ніж удвічі, а ціна на продукцію впала на 30 відсотків. Деякі фірми, з якими співпрацювали, згорнули свою діяльність. У Миколаєві постійні обстріли, порт закритий. Усе розуміємо — війна. Але є контрагенти, тож потроху зерно вивозимо. Наше завдання спрацювати так, щоб забезпечити країну зерном. Дякуючи Збройним Силам України, що стримують ворога, у нас не ведуться бойові дії, тож мусимо працювати, допомагати армії і забезпечувати продовольчу базу країни».
Сімейний бізнес родини Даценків розвивається. Мають власну ґрунтообробну та посівну техніку, трактори, вантажні автомобілі, придбали сушарку. Сподівалися купити новенький комбайн, але війна змінила плани. Тож до збирання зернових залучають комбайни інших господарств.
На підприємстві чотири працівники. Бухгалтерську діяльність веде дружина Ольга, разом із якою виховують доньку Марію та сина Олександра.
А ще Василь Васильович підтримує тісний зв’язок з односельцями, які боронять нашу країну на передових позиціях, допомагав у придбанні автомобіля, закуповує спальні мішки та інші необхідні для них речі. Вірить — рано чи пізно, але все повернеться до мирного життя, а він зможе максимум уваги приділити землі, бо вона на це заслуговує.
Кіровоградська область.
Фото надано автором.
