На знімку: Ігор Марковський у мирному житті був журналістом.
Ігор Марковський до війни був головним редактором інтернетагенції "Фіртка". Служить у ЗСУ від початку травня, в 710-му полку Державної спеціальної служби транспорту на посаді санітарного інструктора. Має побічний досвід у медичній сфері, бо впродовж семи років був помічником народної депутатки Ольги Богомолець.
Кожен боєць може бути донором
"Писати про армію - двояке відчуття, - каже Ігор. - Позитиву так багато, що й не міг уявити силу духу наших бійців та тої безпрецедентної підтримки, яку зараз мають у нашій країні та світі наші Збройні Сили. Однак хочу виокремити деякі моменти. Приміром, щодо недоліків в організації служби комплектування: намагаєшся узагальнити якісь речі щодо її покращення, процедури відбору бійців, яка відбувається іноді формально та не завжди виважено. Звісно, не від добра. Але ми мали досвід 2014-2015 років, тому треба подбати про якісне поповнення. Щоб опісля лікарі в навчальних центрах не стикалися з проблемами".
Приміром, немає ясної картини щодо інфекційних захворювань новобранця. Деякі бійці навіть не знають своєї групи крові. Звісно, за півтори години на медичній комісії важко все достеменно з'ясувати, дізнатися анамнез. Для цього треба щонайменше тиждень: зробити туберкулінові проби, аналізи на СНІД, гепатити. Формально іноді ставлять висновок, що майбутній боєць здоровий. А потім буває, що в навчальному центрі виявляють туберкульоз відкритої форми, і з десяток контактерів-бійців медики змушені ізолювати та надати їм лікування.
Ігор акцентує, що теоретично кожен боєць може бути донором, тому життєво необхідно мати повну картину про кожного. Від цього залежить і якість життя ветерана після мобілізації. Звісно, чимало цих проблем - через байдужість громадян до свого здоров'я, однак і держава має подбати про розв'язання цієї проблеми.
"Медикаментами на фронті забезпечені більш-менш нормально: є турнікети, яких в ідеалі треба зо п'ять, індивідуальні перев'язувальні пакети, таблетки, - стверджує співрозмовник. - Багато допомагають волонтери. Та й бійці прагнуть самі себе забезпечити".
Однак є проблема з декомпресійними голками, які потрібні, коли легені стискаються від удару чи травми. Щоб не сталося зупинки дихання, треба зробити укол під ребро, щоб запустити легеню. В аптеках немає, та й придбати ці засоби самостійно не так просто, бо недешеві. Так само банально важко знайти кровоспинні препарати.
"Намагаємося самі зарадити: бійці скидаються коштами та дають запити волонтерам, - каже Ігор. - Так само потрібні для порятунку на передовій бандажі, найкраще ізраїльського виробництва, оклюзійні наліпки при пораненнях грудної клітки. Найбільша помилка родичів чи доброчинців - купувати та передавати на фронт несертифіковані турнікети чи китайські підробки. Боєць думає, що має захист при травмі, а ті засоби можуть бути неефективними. Чимало смертей якраз і стається через надмірну крововтрату під час поранення, бо турнікет не допоміг. У погоні за дешевим комусь це коштує життя".
Атланти-волонтери тримають тил
Загалом волонтерська допомога на фронті дуже відчутна. Ігор стверджує, що не тільки завдяки озброєнню, вишколу і гарту, а й завдяки підтримці з тилу, благодійникам наші Збройні Сили непереможні.
"Не знаю, звідки в них беруться сили, ресурси, бажання, але від початку повномасштабної війни допомога не зменшується, - акцентує Ігор. - Наші волонтери - це просто реально супермени, які, як Атланти, надійно тримають на своїх плечах тил. І це наше прекрасне жіноцтво: приміром, Юлія Феденько, Юлія Думанська, Галина Муха. Укотре із глибокою вдячністю - за медикаменти, одяг, білизну, продукти. А в хвилини, коли після чергового теракту русні сидиш без світла, особливо цінуєш надіслані окопні свічки".
Важлива й емоційна розрядка бійців. Приміром, Ігор Марковський разом із побратимами писали Диктант національної єдності. Розповідає, що то був дуже щемливий момент.
"Востаннє писали диктанти хто 20 років тому, а хто й більше, - із хвилюванням каже Ігор. - Усі тримали кулаки, щоб під час написання не пролунала сирена й не довелося бігти в укриття. Опісля звірили написане з офіційним текстом і були щасливі, що майже не допустилися помилок. Отож з українською в нас усе гаразд. Загалом на війні все з минулого по-іншому сприймається. Та прагнення в усіх однакові: якнайшвидше повернутися до мирного життя. Кожен із нас тепер наближає таку жадану Перемогу".
Івано-Франківська область.
На знімку: Не просто диктант, а думки про рідний дім.
Фото надано Ігорем Марковським.
