Як відомо, уряд за підсумками першого півріччя 2013-го склав рейтинг стану розвитку регіонів країни. Ефективність роботи їх керівників оцінювалася за вісьмома показниками.
Повним аутсайдером визнано Сумську область. Вона посіла останнє 27 місце у зведеному рейтингу Кабміну. Найсуворіші оцінки роботі очільника Сумщини Юрія Чмиря дісталися за провал економічних показників. Регіон потрапив у число найгірших за такими напрямками, як: «державні фінанси», «розвиток споживчого ринку», «ринок праці».
Про численні суттєві недоліки роботи керівництва області у втіленні в життя соціально-економічної політики Президента України й уряду «Голос України» неодноразово писав на своїх сторінках. Та, на жаль, зрушень на краще не відбувається. Ще одним свідченням чого стала ситуація з планомірним знищенням цукрового заводу в Угроїдах і зростаюча у зв’язку із цим соціальна напруга у селищі. Сьогодні газета змушена знову повернутися до цієї теми.
Критичні публікації з’являються на сторінках «Голосу України» не задля чистої критики, а для викорінення тих чи інших недоліків у житті українського суспільства, у переважній більшості — для захисту знедолених українців, яких у нашій державі вже не порахувати.
Критикою автори публікацій намагаються достукатися до совісті та сумління «еліти». На жаль, зробити це вдається вкрай рідко. На моє запитання: «Чому?» — один з університетських викладачів філософії відповів: «Ще вчора майже вся наша «еліта» «крутила бичкам хвости», і такою самою духовно «немитою» дорвалася до панського столу. Усілася за нього, а морально відмиватися не хоче і навіть не думає...».
У матеріалі «Жовтнева революція» в Угроїдах, або Навіщо було купувати «нерентабельний» цукрозавод» йшлося про те, як доведене до відчаю безробіттям населення селища зібралося на стихійний мітинг з вимогою збереження Угроїдського цукрового заводу — останньої надії на виживання для понад двох тисяч мешканців навколишніх сіл, який нинішній «господар» вирізає на метал. Для протистояння свавіллю заїжджого панка на мітингу була обрана ініціативна група, яка вирішила шукати правди в керівництва області. Та їй відмовили «...записувати на аудієнцію до голови Сумської облдержадміністрації через його надмірну завантаженість до... кінця нинішнього року...», — констатував автор статті «Жовтнева революція» в Угроїдах...». Зрештою, через чотири дні після публікації (05.11.2013 р.) час у Юрія Чмиря таки знайшовся.
«Їхали ми туди окрилені, з надією, що і серед можновладців ще трапляються совісні люди», — розповідала телефоном один із членів ініціативної групи Світлана Бондарєва.
На зустрічі ця віра в уповноважених Угроїдською селищною громадою зміцніла. Очільник Сумщини зажадав від А. Салманова припинення будь-яких дій на території цукрозаводу, що «обурюють тамтешню громаду». А ще пана Чмиря розгнівав факт, що представники власника й досі не встановили відкритий та відвертий контакт з громадою: «...необхідно повністю розібратися в ситуації, врахувати думки і побажання людей», — зазначив під час зустрічі Юрій Чмирь. — Вважаю, що власник будь-якого підприємства має постійно спілкуватися з людьми, дивитися їм у вічі та завчасно вирішувати проблемні питання». На завершення зустрічі очільник області висловив упевненість, що разом з громадою вони доб’ються справедливості.
Блажен, хто вірить
«Ріжуть завод і вивозять метал цілодобово, — зі слізьми в голосі майже щодня після «епохальної» зустрічі телефонували до редакції і сумського кореспондента «Голосу України» обурені селяни. — Враження, що очільник області однією рукою «голубив» ініціативну групу, а другою давав відмашку Салманову, мовляв, ріж швидше...».
— А ми ж повірили, — ледь не плаче в слухавку Світлана Бондарєва. — Він же під час зустрічі так віддано дивився нам у вічі, так природно висловлював співчуття, так переконливо обіцяв стати на підтримку громади...
Терпець жителям селища, яким заздалегідь відвели роль бовдура, урвався минулого тижня, коли вони довідалися, що «куртуазний» бізнесмен продав завод з потрухами компанії «Время-2050» ще 11 жовтня цього року. Селищні депутати скерували звернення до очільників району і області, в районну і обласну прокуратуру з проханням припинити свавілля тепер вже колишнього співвласника. На алярм практично нульова реакція. Чиновників — районних і обласних — взагалі, ніби заціпило.
Тож «зраділі до нестями владною підтримкою вітчизняного виробника» угроїдці вирішили нагадати чиновникам, що ті завчасно записали їх до «картярських бовдурів», і 13 листопада на повний зріст стали на шляху фури з металобрухтом. Її водій миттєво накивав п’ятами. Після блокування наступної вантажівки з металобрухтом люди викликали міліцію. Завантажені під зав’язку порізаними конструкціями, з яких після переплавки штампуватимуть бляшанки, вантажівки завернули назад. Та ненадовго. Мабуть переконавшись, що обласні і столичні пани і паненята у нього «в кишені», Афган Салманов за кілька днів знову продовжив різати завод по живому. Тож тепер металобрухт вивозиться через бокові ворота...
На цьому в сазі про вітчизняних «опришків-благодійників» можна було б і крапку ставити, якби мешканці Угроїдів не закидали мене ще на жовтневому мітингу запитаннями: «Хто все-таки лобіював і лобіює знищення цукропереробних заводів?».
А й справді: хто, і кому це вигідно? Щоб отримати відповідь на це хвилююче запитання, зробимо невеликий екскурс у недалеке регіональне минуле. Три роки тому обласна влада розпочинала свій похід на соціально-економічне «оздоровлення» села зі словесного відродження переробних галузей. Чи не головне місце в цій «епохальній стратегії» відводили реанімації буряківництва та цукропереробної галузі. Згідно з нею, пригадується, буряковий лан Сумщини мав за пару-трійку років подвоїтися і досягти площі у 30 тисяч гектарів. Утім, сольні і хорові оди солодкому кореню стихли наприкінці минулорічних жнив. Ненадовго, щоправда. Восени регіональні «кормчі» замість «алілуя», затягнули заупокійну «нерентабельному цукровиробництву» і наклали вето на посіви буряків в області 2013-го. Тож уже у квітні-травні цього року знову заспівали панегірики буряківництву... на наступний рік. Що з цього вийшло, ми вже знаємо...
Через «нерентабельність» галузі на Сумщині, з урахуванням Угроїдів, за роки незалежності вітчизняні сеньйори вже пустили за вітром 96 відсотків цукропереробних підприємств — 16 із 17. Тепер, схоже, на черзі останній — Великожовтневий...
Одне слово, маємо те, що маємо: «повний розквіт» цукропереробної галузі, приправлений можновладним «пшиком». А тим часом вітчизняні оптові бази, склади, ринки останніми роками дедалі більше заповнюються цукром зарубіжного виробництва — білоруським, польським, а також штучними його замінниками. Причому чимало спритників реалізовують іноземний продукт з українськими лейблами. Так, приміром, у Харкові і досі нарозхват йде цукор з брендом Грязнянського цукрозаводу Сумської області, який... було порізано на метал ще наприкінці минулого століття. І не тільки. Отже, і вітчизняні, і західні розумники давно вже второпали різницю між нашим і їхнім цукром, який в Україні стає дедалі нерентабельнішим.
Від редакції. Просимо голову Сумської обласної державної адміністрації Юрія Чмиря вважати цей матеріал офіційним запитом і чекаємо на відповідь.
Фото Анни ГРИМАЙЛО.
ДО РЕЧІ
Ще один завод у регіоні — банкрут
Рішенням Господарського суду Сумської області від 12 листопада цього року ДП «Завод «Штурм» з Бурині визнано банкрутом.
Загальна вартість заводського майна становить заледве 38 тисяч гривень, тоді як кредиторська заборгованість у дев’ять разів вища — 307 тисяч гривень.
А ще зовсім нещодавно, на початку незалежності, «Завод «Штурм» був найбільшим підприємством Буринського району, на якому працювало понад 200 осіб. З огляду на статус заводу, який спеціалізувався на випуску виробів для військового устаткування, на той час він був оснащений сучасним високотехнологічним обладнанням. Тепер — ані заводу, ані устаткування. А отже, у районі нині не лишилося жодного промислового підприємства.
До протестів проти знищення заводу долучилися також ветерани — колишні цукровари, які пліч-о-пліч з громадою стали на захист рідного підприємства. Стихійний мітинг ветеранів у заводському клубі після блокування ними фур з порізаними заводськими конструкціями.
