Рибацький двір і сам відпочиває, і гостей запрошує.
А навіть тим, хто ніколи не бував тут і знає «за Одесу» лише по книжках, фільмах, піснях, фольклору та анекдотах. Одразу уявляється дворик, де кожен відає все та про кожного, де обговорюють питання міжнародного та внутрішньо дворового життя, де є свої спеціалісти з усіх проблем, на кшталт неперевершеної тьоті Соні.
Ці дворики і зараз зберегли свою автентичність і атмосферу тої старої Одеси, що проявляється через добрі стосунки між сусідами, бажання спілкуватися та допомагати одне одному. Ці властивості особливо важливі саме зараз, під час російської агресії проти України. Коли багато хто потребує моральної, дружньої, інколи матеріальної підтримки.
Особливістю сучасного життя в місті є те, що давні традиції добросусідства, які зародилися в одеських двориках, відтепер підхопили і мешканці багатоповерхівок. Люди зрозуміли, що краще виживати разом, не сподіваючись на допомогу з боку влади, не чекаючи на прихильність комунальних служб, не перебуваючи в залежності від волі чиновників.
Нова модель співіснування
З таким цікавим досвідом ознайомилися одеські та миколаївські журналісти, які поки що вимушені перебувати в Одесі. Ми дізналися, що з 2019 року в місті діє Школа культури сусідства, яку заснували небайдужі городяни, громадські активісти та окремі організації, а підтримав ідею Фонд розвитку міста Одеси.
Ця своєрідна модель співіснування передбачає: добросусідство, неконфліктне спілкування у місті, розвиток спільноти активних відкритих дворів Одеси, самостійність, використання досвіду, знань та вмінь міні-громади для її ж користі.
Спочатку 30 сусідів — учасників Школи отримували знання та навички з культурного менеджменту, урбаністики, лідерства та архітектури міста.
Згодом стали, що називається, «дружити дворами», обмінюватися практичними навичками. За словами одного з ініціаторів створення школи, голови громадського об’єднання «Зацікавлені» Дмитра Ковбасюка, сьогодні діють 20 активних мікроспільнот в різних районах міста. Планують створити 40 таких дієвих дворів.
«Ця програма суттєво допомагає розвантажувати агресію та депресивність у суспільстві, що особливо важливо в нинішній час. Школа культури сусідства — не пряма активність у дворах.
Сусіди, що об’єднуються, маючи спільні цінності, можуть ставати активнішими у громадах, разом визначати нагальні потреби й вирішувати їх у міру можливості. Хтось може виділити кошти, хтось допомагає в ремонті спільних будинкових приміщень, хтось полагодив електрику. Є ентузіасти, які займаються з дітьми, проводять майстер-класи, організовують свята та навіть виступають з концертами перед сусідами. Тож будь-який талант та вміння стануть у пригоді в таких міні-спільнотах», — переконаний Дмитро Ковбасюк.
Представник ГО «Фонд розвитку Одеси» Максим Долженко зазначає: «Дуже важливо виходити за межі своїх проблем і переходити в реальності інших.
Ми помітили, що люди почали більше доглядати свої двори. В результаті маємо і фізичний, і водночас нематеріальний ефект від добросусідства».
Ідею відновлення традицій відзначення спільних свят та спільної праці з благоустрою реалізували в Рибацькому дворі на Молдаванці. Його наповнили одеським колоритом, який вже приваблює гостей. Разом добрі сусіди накривали столи. Залучають до корисних справ дітей та молодь. Облаштували цікаві місця для спілкування і культурних розваг. І навіть заробляють гроші для подальшого благоустрою свого дворика.
Місце зустрічі — підвал
І ще одна ініціатива Школи культури сусідства стала вкрай актуальною під час російського вторгнення. Тут почали облаштовувати в підвалах будинків — там, де це дозволяють умови, зручні укриття.
Насправді Одеса, як і багато інших міст, була не готова до створення бомбосховищ. Посилання на найближчі укриття містяться хіба що в супермаркетах, торговельних центрах, адмінбудівлях.
Зазвичай використовуються підземні переходи та стоянки, наявні поблизу підвальні приміщення. І це досить незручно під час оголошення повітряної тривоги.
Тож активісти Школи самостійно взялися за облаштування сховищ: ремонтували підвали, створювали комфортні умови перебування, утеплювали підлогу, оновлювали освітлення та встановлювали системи вентилювання повітря, проводили Wi-Fi, обладнали окремі локації для дітей.
Одне з таких укриттів відкрили в п’ятиповерхівці спального району. Будинок 1971-го року побудови на 180 квартир від заселення був кооперативним. Тож людей вже об’єднувала спільна тема — квартири надавалися представникам однієї професії, люди більш-менш один одного знали. Втім, виникла необхідність об’єднатися в тіснішу спільноту, щоб разом вирішувати нагальні проблеми. Про це розповіла голова правління кооперативу пані Людмила.
«Мешкаю в цьому будинку 25 років. І ніколи не сподівалися на комунальні служби та владу. У 2013-му в нас на дитячий майданчик звалилося два величезні дерева, поранилися діти. Куди ми не зверталися з тим, щоби розпиляти їх та вивезти, скрізь була відмова. Вийшли всім двором і самі все зробили. Ще такий приклад. П’ять років «воювали» з водоканалом через некоректно зафіксовані показники лічильників. Виграли суди. Після всіх цих випадків зібрали загальні збори кооперативу, де мені запропонували очолити правління. Одразу поставила умову: тільки, якщо все вирішуватимемо і робитимемо разом. Погодилися», — згадує Людмила.
Уже під час повномасштабного вторгнення пані Людмила кинула заклик: зробімо в підвалі укриття, а в ньому — дитячу кімнату. Першими відгукнулися діти, які дуже хотіли собі затишне місце для корисного дозвілля та розваг. Самі натягали своїми відерцями піску для заливки підлоги. Підтягнулися і батьки. Хтось шпаклював та клеїв шпалери, хтось полагодив подачу електрики та вентиляцію, хтось просто приносив речі, які знадобляться в «підвальному господарстві», або допомагав грошима. Лінолеум надала Школа культури сусідства, буржуйки виграли за грантом, як і розкладачки.
Тепер укриття має сучасний вигляд, затишне, світле й тепле. В ньому декілька приміщень. Є дитячий куточок з на-
стільними іграми, розмальовками, книжками, місце для занять і майстер-класів, екран для перегляду фільмів та мультфільмів, своєрідний склад для продуктів тривалого зберігання та води, санвузол, генератор, ліхтарі, кімната з розкладачками. Увійти до сховища можна з будь-якого під’їзду.
Під час повітряних тривог тут можна сховатися, а коли спокійно — і дітям, і дорослим займатися цікавими справами. Так, на заняття з декупажу зазвичай приходять до 30 дітей та дорослих, як і на інші майстер-класи.
Усього за кілька місяців активні сусіди власними руками відремонтували 12 сховищ у різних районах Одеси, сім з яких — з ігровими зонами для дітей. А в одному укритті навіть планують утеплену кімнату для новонароджених. Таким чином, під час повітряних тривог у комфортних умовах може перечекати небезпеку майже тисяча людей.
Засновник Школи культури сусідства Дмитро Ковбасюк каже, що з радістю відгукується на всі запити людей із житлових будинків, де ще не відчували задоволення від командної роботи по господарству і спільних результатів. Ті ж, хто відчув переваги добросусідства, стали згуртованішими, активнішими, небайдужими. Чого так не вистачає у складний воєнний час.
Миколаїв — Одеса.
Дмитро Ковбасюк, Людмила, Максим Долженко (зліва направо).
У сховищі зустрілися миколаївські та одеські журналісти.
Фото з архіву редакції.
Фото автора .
