Ось який веселий передноворічний настрій у колективу "Сотона": керівник філії Іван Марковський, головний електромеханік Євген Діброва, представник генпідрядної організації з Маріуполя "ТБМ-інвест" Михайло Васильєв, директор Андрій Ковальчук, старший машиніст Артем Котенко (зліва направо).
Товариство "Сотон" почало переїжджати до Ужгорода з дніпропетровського селища Слобожанське у травні. Але переїзд ще триває, оскільки перевезти весь комплекс складного технологічного устаткування непросто. Та й потрібен час, щоб до кінця налагодити виробничий ланцюг на новому місці. Одразу навесні взяли в оренду приміщення, оновили, довели до ладу під свої потреби. У вересні почали виготовляти продукцію на першій лінії. Нині запускають другу. Обидві лінії суперсучасні - німецька й італійська.
За словами директора підприємства Андрія Ковальчука, перевозили обладнання за допомогою "Укрпошти" (яка сплачувала за транспортування), уклавши тристоронню угоду: пошта, перевізник, "Сотон".
І все-таки читача цікавитиме: а що випускає "Сотон"? Монолітний і стільниковий лист з полікарбонату. Його довжина - від метра до дванадцяти, ширина - 2,1 метра, а колір - широкого спектру, на замовлення споживача. Така продукція має широке застосування: у будівництві (зокрема, козирки, обшивка складів), у виробництві електроприладів, в автомобіле- і машинобудуванні, у встановленні звукопоглинаючих панелей уздовж автомагістралей тощо.
Продукцію наразі реалізують в Україні. Нині відвантажують партію у торговельну мережу "Епіцентр". До війни понад 80 відсотків продавали до країн ЄС. Була одноразова поставка і до США.
- Зараз у нас працюють шістдесят людей, - розповідає директор. - Перевезли тільки двадцять фахівців - машиністів екструдора і технологів. Решта - місцеві або переселенці. Усі працевлаштовані офіційно.
Зарплата - від 18 до 30 тисяч гривень. Найбільше отримують технологи і машиністи. Раніше у Слобожанському виготовляли до 200 тонн, тепер - 20-50 тонн щомісяця. Але темпи із запуском другої лінії наростять.
- Релокація - дуже складний процес, - продовжує А. Ковальчук. - Найважче було домовитися з людьми. Усіх тримають житло, думка дружини... І все-таки вдалося вмовити на переїзд два десятки фахівців. Переїхали із сім'ями. Живуть у готелі недалеко від Ужгорода. Всіх дітей влаштовано у садочки і школи. Тут малеча не чує постійних звуків сирен, спокійні й батьки.
Деяким не сподобалося, що в неділю все зачинено, інший темп життя. До прикладу, електрик через два місяці поїхав додому. А от машиніст у вихідні бігає з Ужгорода до готелю "Короп" і назад. Цілком задоволений.
Звичайно, що "Сотон" зареєстрував філію в Ужгороді, сплачує податки до місцевої казни.
Що стосується екології, то все під контролем. За словами А. Ковальчука, викиди проінвентаризовано, встановлено систему дегазації. Шкідливі речовини, які утворюються під час виробництва, - розчиняються у воді, концентруються і передаються на подальшу переробку й утилізацію. Тому викидів в атмосферу, як стверджує директор, - практично немає. Екологічні податки також спрямовують до місцевого бюджету...
...Андрій Ковальчук виявився цікавим співбесідником. А під час спілкування з підлеглими - ще й інтелігентним і дбайливим керівником. Дуже добре в нього поставлена українська мова. Закінчив Київську політехніку (КПІ), працював у Дніпрі, в столиці, відтак знову у Дніпрі, а тепер із родиною - два сини і дружина - в Ужгороді.
Вболіває за справу. Розповідає, що боявся і дуже хвилювався, що не запустять лінію. Адже вона технологічно занадто складна. Її важко було розібрати, перевезти і потім по-новому встановити. Після налагодження першої лінії внутрішньо заспокоївся. Тим паче коли другу почали доводити до ладу набагато швидше.
Андрій тепер упевнений, що справи підуть. Їхня продукція сертифікована за європейськими стандартами і відповідає їм. Тим паче що вдалося привезти на Закарпаття фаховий кістяк колективу. І сподівається, що ринок збуту, зважаючи на близькість кордонів із країнами Євросоюзу, буде розширятися. Адже від Ужгорода до словацького і угорського кордонів - рукою подати. Та й там уже відома їхня продукція. Може посприяти і те, що первинну сировину - гранули - "Сотон" теж закуповує в європейських партнерів.
До речі, релокація "потягнула" чималеньку суму. Майже 13,5 мільйона гривень. А із платнею працівникам - цілих 20 мільйонів. Оскільки, поки переїжджали, фахівцям виплачували повний оклад, але без премії.
Директор додає, що із "Сотона" у ЗСУ служать дев'ятеро людей, а це 15 відсотків колективу. До 19 липня їм виплачували зарплату, а як внесено зміни до закону, то за бійцями зберігається робоче місце і їм надають матеріальну допомогу.
Ще одна деталь: специфіка виробництва цього підприємства така, що відділ продажу - в Києві, бухгалтерія і фінансова служба - частково в Дніпрі, а частково в Ужгороді, на Закарпатті також технологічна, ремонтна служби і складське господарство.
Отже, релоковане підприємство доналагоджує випуск продукції, колектив і керівник налаштовані позитивно і справа, можна впевнено сказати, набуває нового розвитку.
Ужгород.
Фото автора.
