Значна частина наших сільгоспугідь ще під окупацією, великим земельним масивам завдано непоправної шкоди через бойові дії, обстріли, забруднення ґрунтів витоками хімічних речовин з військової техніки та зруйнованих підприємств. У тому числі критичної інфраструктури.

Тисячі тонн українського зерна вкрадено і вивезено окупантами.

При цьому армію і народ потрібно годувати. І не тільки їх. Україна попри все досі виконує свої зобов'язання з експорту зерна, рятуючи країни, яким через війну, розв'язану росіянами, загрожує голод. А чи не загрожує, бува, він і нам, адже широкомасштабні війни завжди провокують і голод?

Про це розмовляємо з віце-президеткою НААН, доктором економічних наук, академіком Ануш Балян.

- Ануш Валеріївно, через війну і вашу зайнятість, через відключення електроенергії та ракетні обстріли Києва ми з вами наразі спілкуємося не так часто. Скажіть, будь ласка, якою сьогодні є ситуація на продовольчому ринку? Як, без перебільшення, тримає оборону український аграрний комплекс?

- До честі всіх наших аграріїв, котрі часами теж демонструють зразки героїзму, жнивуючи під обстрілами та проводячи посівну вслід за саперами, а то й без них, наш АПК виявив себе як потужна і монолітна галузь.

Експортні обсяги зернових та іншої сільгосппродукції вражають наших міжнародних партнерів. Україна у прямому сенсі, навіть відбиваючи російську навалу, зняла питання голоду у низці країн.

На зараз нами експортовано майже 20 мільйонів тонн зернових та зернобобових культур. Зачекайте, я загляну у комп'ютер, щоб бути точною.

Так от, з них пшениці експортовано - 7 мільйонів 427 тисяч тонн, ячменю - 1 мільйон 539 тисяч тонн, жита - 12,2 мільйона тонн.

Кукурудзи відправлено на експорт 10 мільйонів 913 тисяч тонн, це попри те, що частина врожаю і досі залишається у полях через несприятливі погодні умови та військові загрози.

Експорт борошна пшеничного та інших сягнув 63,5 тисяч тонн.

Ми майже вибудували потужну альтернативну експортну логістику суходолом. Із зазначених 20 мільйонів тонн "зерновим коридором" з наших портів ми вивезли 14 мільйонів.

Нині через нещодавні обстріли порту "Одеса", перебої з електроенергією, а головне - через штучне затягування росією інспекційних перевірок на Босфорі ми недоекспортовуємо приблизно 3 мільйони тонн зерна на місяць. На перевірку у протоці чекають понад 90 суден. Під завантаженням у наших портах нині стоять 23 кораблі із запланованим вивозом ще 734 тисяч тонн української сільгосппродукції.

Ці обсяги є чудовим свідченням справжнього трудового подвигу наших аграріїв під час широкомасштабної війни.

- І все ж, критично мислячих людей, особливо літніх, які пам'ятають Другу світову і голод після неї, лякають такі об'єми продовольства на вивіз у час, коли тотальну загрозу ще не прибрано. Рятуючи у такий спосіб інші країни, ми не вийдемо на голод у власній?

- Якби не політичні аспекти, слова голод і Україна у всі віки були б антонімами. Проте продовольчі кризи і далі дехто використовує як зброю знищення. Так було під час Голодомору, який став геноцидом українського народу, розв'язаного російською більшовицькою клікою, так може бути і нині, коли країною-агресором керують не менш неадекватні люди.

Але голод є не лише зовнішньою загрозою, він може додатково мати і внутрішню проблему. Як-от безвідповідальність потужних зернотрейдерів, розгул спекулянтів на продовольчому ринку країни.

Зернотрейдерів я згадала неспроста. При активному вивозі зерна та іншої сільгосппродукції на експорт часом трапляється неповернення в Україну виручених валютних коштів.

Наголошую, це відбувається під час війни, тоді, коли нам усім намагаються допомагати інші країни. Така практика неприпустима. І вона реально може стати причиною критичного падіння економіки, а звідси - і продовольчих загроз для населення.

Голод у багатьох випадках не означає відсутності продуктових запасів, дуже часто, тим більше у війну, кількість голодуючих родин зростає через неадекватні спекулятивні ціни на продукти у магазинах і на базарах. Через внутрішнє мародерство реалізаторів та неможливість людей з низькими доходами сьогодні купувати те, що було доступним ще вчора.

Це одна із високих загроз на тлі того, що відбувається.

Є такі, хто не проти заробити на війні та людях, котрі від неї страждають. Продуктове колаборантство - теж злочин, який має передбачати відповідальність.

Переконана, ніхто, жоден виробник і продавець не мають сьогодні права на цінове свавілля проти власного народу. Народу, який все віддає для Перемоги.

Тому питання голоду ще й є питанням совісті і виробника, і продавця продовольства. Ми всі на таких історичних протягах і вітровіях сьогодні живемо, що все має мати міру, мораль, совість та чесну ціну. Вкотре повторюю, продовольча безпека держави - не порожні слова. Ця галузь державної безпеки не менш важлива, ніж військова.

Уже нині ми думаємо про весняну посівну, бачачи, якою складною була посівна осіння. Національна академія аграрних наук постійно пропонує нашим аграріям високоякісне насіння та нові сучасні технології. Але ми бачимо, що через вихолощені обігові кошти, технічні складнощі продиктовані війною, та інші компоненти наші сільгоспвиробники не мають змоги купувати необхідне, розриваючись між "золотим" на сьогодні пальним та міндобривами, не кажучи вже про пестициди, гербіциди, всі необхідні ЗЗР.

Тому посівна-2023 буде вкрай складною.

- Як ви вважаєте, уряд, профільне міністерство, всі, хто може на це впливати, готові до таких можливих викликів?

- Я попри все оптимістка, а тому сподіваюся, що десь там, наверху, розуміють важливість цього питання, оскільки аграрний комплекс держави сьогодні є надважливим.

Що нам потрібно давати раду з нестачею продуктів, нехай поки що в окремих регіонах. А також і з зашкальними цінами на них, не лише через дефіцит електроенергії чи газу, а й намагання отримати максимальні прибутки, що вкупі стає союзником ворога.

Отут мені не зрозуміло рішення скоротити Мінагрополітики з передачею його Мінекономіки. Це навряд чи є добре зваженим кроком.

Бо фактично скасовано профільне міністерство галузі, яка після війни приречена бути чи не єдиним паротягом української економіки. Атаки на елітні, безцінні наукові землі аграрної академії - теж недобрий знак.

Що ж, для бажання взяти під контроль усе, що в державі ще працює і що формуватиме ВВП у наступному році, точно вибрано найневдаліший час.

- У минулому інтерв'ю для "Голосу України" ви розповідали, як ваша академія з початком війни змогла перегрупуватися, оптимізуватися, зробити все, щоб врятувати врожай, потужності, людей.

- Так, але я точно не такий рік планувала для нашої НААН. Це мали бути масовані постковідні інтервенції нашого наукового продукту, наших новаторських ідей, наших найкращих насіннєвих зразків та інших розробок, наших якісних продуктів на всі подіуми і майданчики світової аграрної думки.

Я вже казала, що цей рік для НААН мав бути роком сплесків та проривів, навіть при ганебно куцому її фінансуванні від держави порівняно з іншими аграрними країнами.

Не таким я бачила цей рік для України з небувалим минулорічним врожаєм, з переповненими експортними зерновими трафіками. З нашими потужними продовольчими атаками на світові ринки, полиці супермаркетів, кухонні шафки і холодильники європейців. Це мав бути рік різкого крену сировинної країни у бік переробки сільгосппродуктів з виходом на додану вартість.

Так, я збиралася воювати.

Але мирно, за кожну позицію у бюджеті на користь вітчизняної науки загалом, наших потужних аграрних інститутів кожного зокрема. За кошти на передові розробки наших прекрасних, креативних молодих вчених.

І, звичайно ж, за елітні, унікальні, продуктивні наукові полігони на державних землях, котрі останнім часом шахраї та мародери різних штибів і рангів планували привласнити чи пустити з молотка.

Чи очікувала я на війну? Якоюсь мірою, але як жінка, як науковець, здатний до глибинного аналізу, я сподівалася, що світ уже сповнений найжахливіших досвідів, і навіть божевільні мають межі божевілля...

У цьому я програла.

Але хіба мама двох п'ятирічних дівчаток могла сподіватися на інше?

Хіба доросла свідома жінка могла передбачити такий всесвітній форс-мажор, навіть складаючи в голові найдикіші політичні пазли?

- То як, війна підкорегувала ваші плани?

- Та ні, вона лише згуртувала наших науковців, ми і надалі діятимемо з прицілом на майбутній врожай. А це постачання нашим аграріям елітного посівного матеріалу та технологій, найуспішніших наших розробок та напрацювань, котрі забезпечують зростання врожайності.

Ми й далі боротимемося за кожен метр наших дослідних полігонів, за кожен аграрний інститут, які знає увесь світ, за кожне дослідне підприємство, розуміючи, що за цим стоїть не лише продовольча безпека держави, а й добробут кожної української родини. Іншими словами, робитимемо все для наповнення украй дефіцитних воєнного та повоєнного бюджетів.

З війною з'явилися й інші проблеми. Головна з них - це напрацювання нових швидких стратегій з реанімації ґрунтів, що постраждали від бойових дій та хімічного забруднення. Українську природу взагалі смертельно поранено. І це не лише забруднені війною ґрунти, порятунок яких є небувалим викликом для аграрної науки та екологів.

Так склалося, що у мене, моїх колег по НААН, усіх українських аграріїв, крім дороги до Перемоги, є ще поля обабіч неї. І наше спільне завдання - встигаючи за розмінуваннями, повертати нашим ґрунтам материнську родючість.

- Ви завжди стояли на захисті екології, нині через війну її стан в Україні шокуючий.

- Так, екозбитки довкіллю України через агресію вже перевищили 1,37 трильйона гривень. І це колосальний удар по екосистемах не лише України, а й всієї Європи.

Отже втрати в екології і у спаринговому до неї сільському господарстві дійшли катастрофічних, подекуди невідновлюваних розмірів.

Нинішнє використання зброї на території України за масштабами вже наближається до показників Другої світової. Постраждали величезні лісові та земельні комплекси, райони та області з унікальною флорою і фауною, які буде вкрай важко відновити. На це підуть десятиліття.

Причому на окупованих землях рашисти просто знищують усе живе, часто задля п'яних розваг, жорстоко і невиправдано. Сума прямих збитків земельному фонду та АПК уже перевищила 7,2 мільярда доларів.

Крім диких звірів, окупанти безжально вбивають сільськогосподарських тварин, і це теж завдає державі колосальних втрат, які вже відгукнулися нестачами, дефіцитами та шаленим зростанням цін на продукти.

Мінагрополітики підрахувало, що через російську агресію збитки тваринницьких ферм становлять понад 2,2 мільярда гривень. Це не тільки вбивства тварин, а й нищення інфраструктури.

Я вже писала, що на нашій дослідній станції птахівництва НААН у Зміївській громаді на Харківщині, через російське вторгнення не змогли виростити нове поголів'я курчат. А там збережені унікальні породи і популяції домашньої птиці. Під час обстрілів працівники станції найбільше переживали, що птиця помре від розриву сердець.

До честі колективу, господарство вдалося зберегти. Нині там 2,5 тисячі курей різних порід. За воєнні півроку вдалося отримувати від 100 до 140 яєць від однієї курки.

Але не всюди так, нещодавно я побачила відео, як рашисти заморили голодом і холодом тисячі голів птиці у приватних підприємствах Харківщини. Це варварство.

Найбільше постраждали саме Харківська, Чернігівська, Сумська, Донецька, Луганська, Миколаївська, Запорізька, Херсонська області. А також Київська. А тут на початок війни ми мали поголів'я ВРХ - 25,3%, корів - 25,8%, свиней - 31,5%, овець та кіз - 28,2%, птиці - 24,9%.

Згадані території давали продукції тваринництва у дуже відчутному відсотковому вимірі на тлі всієї держави. У цих областях м'яса виробляли 20% від загального показника, молока - приблизно 30%, яєць - майже 50%.

- Тобто найперше після війни рятувати потрібно нашу землю-годувальницю?

- А я про що? Я саме про те, що для України стан сільськогосподарських земель сьогодні є чи не ключовою проблемою. Їх відновлення та відродження є нагальним. І це важливе стратегічне завдання для вітчизняної аграрної науки.

І хочу повідомити, що ми у НААН вже приступили до напрацювання плану заходів з порятунку українського продовольчого поля після війни. Але цю роботу треба проводити вже сьогодні, буквально йдучи у фарватері наших доблесних ЗСУ, котрі визволяють чергові окуповані території. Використовуючи найпередовіші світові напрацювання, утверджуючи власні унікальні досвіди.

Це серйозні виклики, які нам не подолати самим, без реальної підтримки держави та наших партнерів-сільгоспвиробників. Без сприяння влади на місцях і у центрі.

А що ми маємо на практиці? Низку безпідставних втручань у роботу нашого наукового колективу ззовні. Насамперед силовиків, котрі за рішенням якогось регіонального районного суду ні з того ні з сього організовують маски-шоу у столичних кабінетах науковців. І перевертають догори дригом усе у приміщеннях наших обласних наукових установ.

Беззаперечно, Конфуцій був абсолютно правий, заявляючи, що неможливо знайти чорну кішку у темній кімнаті, особливо, якщо її там нема!

Але для когось це байдуже. Для когось головне - вчинити тиск на вчених, щоб ті не мали змоги захищати від прихватизації державні наукові землі. Повторюю, державні.

Одну із ключових запорук продовольчої безпеки країни. Запобіжник голоду, який уже зазирає у наші приморожені вікна.

- Чого нас навчить ця жорстока, кривава війна і смерті наших кращих синів та дочок?

- Цінувати те, що маємо, і зважувати кожен крок. Навіть у мир бути такими ж згуртованими, як тепер.

Бо спам'ятатися на тлі кривавої війни масової загибелі мирних людей, дітей, щоденних смертей наших героїчних воїнів, ракетних обстрілів житлових кварталів ще можна. Це важливо.

Як і повернутися з точки неповернення, де ми схибили, пішли не туди, припустившись таких фатальних помилок. Такої злочинної безпечності.

Нехай зробити це вдасться вже після нашої священної Перемоги над споконвічним ворогом. Коли ми підраховуватимемо втрати і пробуватимемо заглянути у завтра.

Та хоч би як нам важко і боляче було, але ми точно не маємо права допустити, щоби соціальні та кар'єрні ліфти знову вистрілили пустопорожніми папірцями і черговими безпринципними людьми, як новорічні хлопавки.

Щоб і далі домінували на всіх суспільних щаблях нахрап та хамство, безцеремонність і жадоба наживи.

Я вже зазначала, що пройшовши таку страшну, криваву війну, ми нізащо не маємо права дозволити, щоби недовчені мажори на куражі рознесли нашу державу, як сільський клуб дискотека.

Переконана, що з вершини свого нинішнього бойового і дипломатичного досвіду Президент України це теж чудово розуміє. Війна чітко показала, хто є хто і з ким потрібно рухатися далі.

Нещодавній успішний візит нашого Президента Володимира Зеленського у США продемонстрував українському суспільству, і не лише йому, а й всім у світі, що на чолі держави людина, котра стала сильним лідером, знає, як діяти, готова вести наш народ до Перемоги. Його вміння переконувати, об'єднувати, мобілізувати визнали всі лідери цивілізованих держав, американські сенатори недаремно тричі піднімалися з місць і аплодували стоячи. Такої честі у цих стінах мало хто удостоювався.

Отже вмикаємо розум і ми. На відміну від енергетичної інфраструктури, його не відключиш бомбардуваннями.

Це те, що має бути ввімкненим завжди.

- Ануш Валеріївно, ви згадали новорічні хлопавки. Що хочете побажати українцям у новому 2023 році?

- Великої, шаленої, всеоб'ємної, всенародної Перемоги. І щасливого, теплого, щемного, безкінечного Миру.

- Чудове вітання.