У багатьох невеликих пекарнях нині темно, холодно, не чути хлібного аромату. Вони змушені були призупинити свою роботу через проблеми з енергопостачанням. Але їхні колеги з інших хлібопідприємств зробили все, щоб споживачі не відчували хлібного дефіциту.
Зайти до будь-якої крамниці Хмельницького — проблем із хлібом немає. Можливо, тепер вибір не такий широкий, як колись. Попит на дорогі сорти помітно впав. Але купити буханець житнього чи білий батон — не проблема. Та за цим спокоєм — титанічна праця аграріїв і пекарів. Усім доводиться працювати в надскладних умовах, щоб ніхто не відчував дефіциту. І якщо пройти по ланцюжку від поля до прилавка, то на кожному етапі відчувається хоч і віртуальний, але такий важкий смак неспеченого хліба.
Зерно продати вкрай складно
Тепер навіть не віриться, що пшеницю, яка нині йде на хлібопекарні, сіяли ще до повномасштабної війни. А вирощували врожай, збирали його вже під звуки тривожних сирен і ракетних атак.
У сільгосппідприємстві села Теліжинці Старосинявської громади на Хмельниччині такому врожаю, як зібрали цієї осені, раніше тільки потішилися б. Допомогли нові технології обробітку ґрунту, на які почали покладати великі надії. Але війна все значно ускладнила.
У кілька разів подорожчали пально-мастильні матеріали, добрива й засоби захисту рослин. Тож і собівартість збіжжя помітно зросла. А от ціна на нього на внутрішньому зерновому ринку залишилась доволі низькою. Не дивно. Якщо минулими роками до господарства ще під час жнив навідувались покупці, то тепер потрібно самим їх шукати. Продати будь-яку продукцію вкрай важко. Хіба що віддати за копійки. Але ж і це не вихід.
Добре, що мають, де зберігати вирощене. А свою сушарку переобладнали так, що тепер для її роботи потрібно менше дров, а зерна можна завантажити більше.
Викручуються, як можуть. І чекають кращих часів. І вирощене зерно теж чекає.
Перебої зі світлом печей не зупинили
Те, що одним створює чимало фінансових проблем, для інших — хоч якийсь позитив. Бо пекарі теж відчули зростання цін на всі складові виробництва. Тож добре, що борошно не надто підскочило в ціні. І це дає змогу стримувати вартість буханця.
Але з такою бідою, як нестача електроенергії, впоратись важко. Це раніше запах свіжо-спеченого хліба можна було відчути в супермаркетах багатьох торгових мереж. І невеличкі крафтові пекарні не простоювали без замовлень. Тепер чимало з них змушені вимкнути свої печі. Адже випікання хліба — доволі делікатний процес. Добрі господині бояться зайвий раз поглянути на тісто, що підходить. Кажуть, у цей час навіть говорити голосно не варто. А що казати про багатогодинні відключення світла, коли порушуються всі температурні і технологічні режими? Тут навіть генератори не врятують.
У потужних виробників хліба потенціал дещо більший. Понад два десятки хлібопекарських підприємств краю продовжують щодня пекти хліб для мешканців області. І постійно діляться ним з жителями регіонів, котрі постраждали від окупації, та нашими бійцями.
Так, хлібокомбінат в обласному центрі ні на день не припиняв роботу під час війни. Щодоби понад 35 тонн гарячої продукції виходить з його печей. Сировини вистачає, тож виробництво вирішили не скорочувати, хоча змістили акценти із солодкої випічки на соціальні сорти хліба. Крім того, що забезпечують ним хмельничан, майже півтори тонни хліба щомісяця передають вимушеним переселенцям та жителям деокупованих територій. Буде потреба — спечуть ще більше.
На хлібному ринку це підприємство вже шість десятиліть. Там навчились поєднувати кращі рецепти минулого із сучасними технологіями. Тож можуть дивувати споживачів різними ласощами.
Але відкладають це до мирних часів. Тепер головне — вистояти, зберегти колектив і зробити все, щоб буханець хліба не був у дефіциті.
І це — завдання всіх хлібопекарень. А те, що не спекли під час війни, надолужать потім. Прийде час — покладуть на наші столи хлібини, що пахнуть спокоєм і миром.
Хмельницька область.
Фото автора.
