І так щосуботи від початку повномасштабного вторгнення росії до України. Упродовж двох годин під синьо-жовтими прапорами, з плакатами і українською піснею проводять мітинги на підтримку України ті українці, яких Велика Британія прихистила під час війни. Хоча...
Беззмінні натхненники і організатори цих суботніх мітингів — подружжя Фірманів, які вже більше десяти років живуть у Британії. Михайло з Тернопільщини та Каріна з Латвії тут і зустрілися, одружилися, тут народилися їхні діти. Михайло працює викладачем. Каріна займається домом. Разом виховують трьох дітей. Школа. Тренування з тенісу… Роботи, клопоту, занять вистачає!
Але щосуботи впродовж восьми місяців вони збирають сумки з українськими сувенірами (дещо з України надсилають знайомі, а щось Карина власноруч робить), колонку, розкладний стіл, українські прапори і плакати та їдуть в центр Бірмінгема. На мітинг. Щоб зібрати гроші на підтримку захисників. Коли більше, коли менше виходить. Але з таких крапель складається океан.
Михайло створив групи в Фейсбуці, Вайбері, Телеграмі. Там зареєструвалося до 200 учасників. А на суботні мітинги збирається разів у десять менше.
І це не в осуд. Кожна тимчасово переміщена особа має свої проблеми, справи, плани…
А в родини Фірманів щосуботи один план — на мітинг збирати гроші для оборонців!
Дощ? Є парасольки. Сильний дощ? Притягнемо додатково ще й намет.
Навколо них гуртуються активні українці. Й не тільки. Майже на всі мітинги приходить румун. Юна латвійка була щосуботи, поки не поїхала. Іранці останнім часом підключалися: вони виступали проти поставок до «рашки». Білоруси підходять. Студент із росії під синьо-жовтим прапором стояв, щоб підтримати тих, кого намагаються знищити його «соотєчєствєннікі». Англійці солідарні. Особливо ті, хто прийняв українців у себе.
Сюди йдуть мами з дітьми. Часто бачу маму з донечкою. Мала онкохвора. Після чергової хіміотерапії довелося сидіти в підвалі у Запоріжжі.
Дідусі й бабусі залишають малих онуків на батьків, щоб бути ці дві години разом із земляками тут, разом з усією Україною там.
А на мітингах то дівчатка виконують запальний танок, то хтось заспіває… Тут лунають Гімн України і українська пісня. І ми всі підспівуємо: щиро, від серця.
Тут представлена вся географія України, помножена на біль і жах війни.
Тут щирість вищого ґатунку.
Увечері щосуботи Михайло переказує гроші фонду Притули. Чого саме туди? «Бо є довіра. Бо за майже дев’ять років не було жодного скандалу. Бо там знають потреби, знають, як, де і що закупити і куди надіслати». Потім звіт у
соцмережах.
І — до наступної суботи.
«Україна — це я.
Україна — це ти»!
Фото надане автором.
