Серед спектаклів про нинішню війну цей «Цар Едіп» — один з найспівзвучніших цій війні. Можливо, саме через те, що він — не про війну.
Цю думку варто пояснити.
Коли на фронті гримлять реальні гармати, будь-яка театральна канонада здається гріховно-недоречною, хай навіть вона зроблена майстерно й з найкращими патріотичними намірами. Бо воєнна дійсність усе одно драматичніша за драму театральну.
Війна ускладнює саме поняття сценічної правди. Ця правда не терпить буквальності. «Зіграти війну» неможливо. Зате можливо вловити, як вона резонує з кожним нашим нервом, з кожною хвилиною нашого перебування у воєнних обставинах. Вловити цю співзвучність нелегко. Через те спектаклів, де є така співзвучність, небагато. «Цар Едіп» на Подолі — один з них.
П’єса написана 2,5 тисячі років тому. Між іншим, її автор, Софокл, був не лише драматургом, а й солдатом — служив в афінському війську. В основі п’єси — давньогрецький міф про царя Едіпа, який, щоб урятувати свій народ від чуми, мусить знайти і покарати того, хто колись учинив царевбивство. І Едіп шукає, ще не знаючи, що це погубить його самого.
Давні греки вірили, що доля кожного з них наперед визначена богами. Що б ти не робив — а долі не уникнеш. І героєм для греків був той, хто змагався із всесильним фатумом. Мовляв, боги хочуть моєї погибелі? Гаразд! Але я пройду цей шлях сам, так, як вважаю за потрібне, а не тому, що боги цього хочуть.
Такий — Едіп. Його грає Вячеслав Довженко.
Грає з такою пристрастю, що десь від середини вистави, коли дія починає стрімко котитися до трагічної розв’язки, зал завмирає. Давно не доводилося чути такої напруженої, уважно-глибокої тиші в театральному залі. Бо публіка явно відчуває, про кого цей спектакль.
Він — про тих наших співвітчизників, які ось уже майже рік, як свідомо пішли назустріч своїй долі, добре знаючи, що доля не до всіх буде милосердна.
Оце і є ота співзвучність, про яку йдеться на початку.
У виставі чудова акторська команда: Роман Халаїмов (Креонт), Максим Максимюк (Тіресій), Сергій Сипливий (Гонець), Олександр Данильченко (Пастух).
На роль цариці Йокасти режисер запросив Наталю Сумську з театру імені Франка.
Додамо, що спектакль зроблено за сприяння Гете-Інституту.
На знімку: сцена з вистави.
Фото надано театром.
