Ми стали іншими. Хоч як парадоксально, але війна зробила те, що не вдавалося впродовж десятиліть нашої незалежності. Ми стали Українцями.
Наскільки ці зміни помітні на місцях? Що нового з’явилось у нашому житті і яким бачиться завтрашній день? Чи вистачить сил здолати воєнні та повоєнні виклики? Ці запитання ми поставили голові Хмельницької обласної ради Віолеті Лабазюк (на знімку).

— У ці дні кожен підбиває підсумки року, що минув, бо насамперед хоче зрозуміти, як жити далі. Які висновки зробила для себе влада? Адже очікування щодо її дій у суспільстві зросли.

— Минулий рік ми зустрічали з надією. Тоді здавалося, що вдалося приборкати коронавірус, який приніс стільки проблем, і от нарешті ми зможемо думати про відновлення тих втрат, яких він завдав. І мало хто міг припустити, що на нас уже зовсім скоро очікують нові, значно важчі випробування. Але, хоч би як це звучало, війна, що принесла колосальні втрати і насамперед людські, дещо нам і додала. Перш за все — силу, мужність, розуміння того, що ми можемо здолати все. Тож якщо минулий рік не став для Хмельниччини роком зростання, то він був часом зміцнення і мужніння.

Так, нам довелося відкласти чимало важливих проектів, зменшити обсяги багатьох економічних і соціальних програм. Але ми не зупинилися. Усі дії, і влади, і кожного з нас, були спрямовані на те, щоб вижити.

Якби ми не були сильними, нам не вдалося б прийняти, розмістити, нагодувати та одягнути 390 тисяч біженців, які побували в області з початку повномасштабного вторгнення. Хтось поїхав далі, а хтось залишився в нас, і, можливо, назавжди. Тож когось потрібно було просто напоїти чаєм і заспокоїти, а комусь — знайти роботу, житло, відправити дітей у школу чи дитсадок...

Ледь не з перших днів війни була організована робота двох гуманітарних хабів при обласній раді. Один із них надає підтримку внутрішньо переміщеним особам. Понад 50 тисяч переселенців побували там, змогли отримати одяг, взуття, найнеобхідніші речі і харчі. Нещодавно там видали грошові сертифікати для сплати за товар у мережі магазинів номіналом по 500 гривень кожен на загальну суму півмільйона гривень. Їх отримала тисяча сімей з Донецької області: більшість з яких — маріупольці.

Своєрідними волонтерами стали практично всі комунальні установи обласної ради. Так, в обласній філармонії облаштували тимчасовий пункт прийому переселенців, кінотеатр «Планета» прийняв у себе волонтерське об’єднання, у гуманітарно-педагогічній академії плетуть сітки, в театрі ляльок постійно проходять благодійні вистави.

Своє плече переселенцям підставили й соціальні заклади обласної ради. Нині в них проживають вісім сотень тих, хто приїхав до нас із зони бойових дій. А ще сімсот знайшли прихисток у закладах профтехосвіти області.

— Це важливо. Але це, так би мовити, швидка допомога. А переселенцям вона потрібна щодня, бо треба налагоджувати нове життя з нуля. На що вони можуть розраховувати?

— Масштаб трагедії кожної родини, коли люди втрачають усе і змушені залишати рідні місця, важко виміряти. Я постійно буваю у громадах, котрі прихистили біженців, чую їхні розповіді, знаю про їхні біди. Залікувати їх душевні рани, повернути загиблих рідних — неможливо. Але тим, хто вцілів, потрібно жити далі. Це важко. І самотужки впоратися з таким завданням практично неможливо. Тому завжди прошу керівників наших громад, місцевих підприємців, волонтерів допомогти, чим можуть, зняти найгостріші проблеми.

Спільно з благодійними фондами передаємо продуктові набори, дітям — іграшки, солодощі, шкільне приладдя. І це те, що можна зробити вже. Хоча розумію, що облаштування нового життя — це довгий і непростий процес. І найперше потрібно думати над тим, як відновити роботу наших підприємств, підтримати аграрний сектор, підняти економіку.

А ще паралельно мусимо допомогти тим, хто залишився на деокупованих територіях. Ще один гуманітарний хаб обласної ради практично безперервно формує вантажі гуманітарної допомоги, про які просять органи місцевого самоврядування з територій, які постраждали від війни. Через такі «мости допомоги» Хмельниччина співпрацює із Дніпропетровською, Донецькою, Київською, Миколаївською, Одеською, Полтавською, Сумською, Харківською, Херсонською та Чернігівською областями.

Попри всі труднощі важливо зрозуміти, що всі, хто прибуває до нас, — це насамперед потенціал для розвитку нашого краю. Бо це й робочі руки, і фахівці, і релоковані підприємства, і навчальні заклади... Приміром, у закладах обласної комунальної власності отримали прихисток Бахмутський фаховий коледж культури та Державний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» імені І. Харитоненка Державної прикордонної служби України.

Ми не впоралися б із багатьма викликами, якби не знайшли підтримки міжнародних організацій, волонтерів і добродійників із різних країн. Завдяки співпраці з німецькими волонтерами, зокрема Фондом Ukraine Help Now, обласна лікарня, Волочиська, Деражнянська, Білогірська, Ізяславська та Віньковецька багатопрофільні лікарні, Хмельницька обласна дитяча лікарня отримали дороговартісне медичне обладнання та медикаменти. І таких прикладів багато.

Тож вдячні всім, хто допомагає нам здобути Перемогу. Але важливо розповідати світові про Україну, про все, що відбувається. Живе спілкування дає свої результати. На запрошення американської благодійної організації «August Mission» я побувала у штаті Юта. Протягом тижня відбувались щоденні зустрічі із представниками влади, керівниками підприємств та організацій. Хтось уже запропонував свою допомогу, підтримує внутрішньо переміщених осіб, які прибувають в область, допомагає комунальним закладам охорони здоров’я та соціального захисту. А з кимось ми обговорили перспективні проекти, які реалізовуватимуться на Хмельниччині.

— Поки що ми змушені жити війною. Але всі сподіваємося на мир. Що чекає на нас завтра?

— Непросте запитання. Поки що кожен мусить працювати на Перемогу. Підтримка Збройних Сил України — це найперше завдання для кожного. Бо це — наше життя і наше завтра.

Спільно з волонтерською спільнотою ми активно працюємо на підтримку військових. Постійно формуємо благодійні гуманітарні вантажі в гарячі точки, відправляємо автомобілі, передаємо генератори, медикаменти, харчі, військове спорядження, засоби гігієни, буржуйки — все не перелічити, що потрібно на передовій. Тільки спільно з Благодійним фондом «Ми поруч» було надано допомогу майже на 7,7 мільйона гривень. І це лише один приклад із багатьох.

Сьогодні у нас одне бажання і одне завдання — Перемога. Але мусимо дивитися в майбутнє. Ми будемо відбудовувати свою економіку, зміцнювати міжнародне співробітництво, розвивати підприємства і обласні комунальні заклади... Усе це обов’язково буде. Та спочатку — переможемо.

Розмову записала Ірина КОЗАК.

Хмельницький.