А ці роботи створювалися на уламках ворожої техніки, яка вторглася в Україну підкорювати і вбивати. Залізо набуло певного переродження в мистецький глум над планами окупанта і над символікою новітнього нацизму V і Z.

Про креативний проект «Cталеві полотна» (який експонується на території Міністерства оборони) розповів один із засновників виставки військовослужбовець 72-ї ОМБР Богдан Скоп-ненко.

Ініціатор проекту керівник експедиційно-пошукової групи Національного університету оборони України Павло Нетьосов (на знімку ліворуч) з квітня збирав уламки ворожої техніки, але в листопаді вирішив оформити артефакти злочинів у... мистецьку зброю. Тема авіації — наскрізна в багатьох картинах. Кожна робота має свою історію, героїв і є залізним свідком географії злочинів окупанта...

На уламках гелікоптерів з Гостомельського аеродрому, фрагментах танків з Харківщини, здетонованих снарядах Сергій Бабій, Олександра Нетьосова, Ігор Черних намалювали історію героїчного протистояння українців.

Нашу «Мрію» — АН-225, подвиг інженерів-саперів, привид Києва і легендарну кицьку Глорію з Бородянки, яка прожила два місяці без їжі і води і стала символом незламності....

...І перші дні пекельних боїв за завод «Антонов» на панелі КА-52. «Це не просто уламок, це конкретний бойовий епізод. На звороті — номер ворожої машини. Історичний момент 24 лютого. Для них Гостомель був важливий, але у цих «гостомельських богатирів», як російська пропаганда називала десантників рф, нічого не вийшло. Автор роботи Сергій Бабій наполіг, щоб ця картина була названа «Аеропорт. Антонов. Бій», — розповідає Богдан Скопненко.

...І «Заслужена кара» на уламку новітнього російського літака СУ-34, який був успішно приземлений у селищі Миколаївка Київської області.

«Насправді російські авіатори, які беруть участь у війні, так чи інакше отримають заслужену кару. За Гостомель, Бучу, Маріуполь, Харків... І ця кара сьогодні, завтра чи через певний час буде в рамках законності. А тут заслужену кару вже отримано. Бо цей літак збили», — розповідає військовий історик, показуючи на розмальований уламок.

...І «Світло нашої Перемоги» з частини ворожого заряду 122-го калібру, який було виявлено неподалік Гостомельського летовища.

...І образ сучасного козака Мамая, який набув рис воїна ЗСУ, — з бандурою і кулеметом замість списа.

...І Тарас Григорович Шевченко, який є символом нашої боротьби, теж в образі вояка ЗСУ. Він особливо дисонує поруч зі світлинами краденої жіночої білизни, яку знайшли у знищеному російському БМП.

«Це ілюструє цінності тих, з ким ведемо щоденну боротьбу. Хто краде матраци, ковдри, дешеву побутову техніку, унітази... Шукаючи свою історію в радянському та імперському минулому, вони не можуть чітко відповісти на запитання: хто вони такі?

А ми, нащадки славних козаків, і, маючи тисячолітню історію державотворення, із ворожої зброї створюємо «Квіти життя». Як ось ці — у вигляді соняхів. Бо соняхи це не тільки символ пам’яті, трагедії Іловайська-2014, а й символ відплати. Соняхи стають і символом відродження нового життя», — ділиться Богдан.

А ця виставка «залізно» свідчить: ми переможемо! І світло всередині кожного українця загасити не вдасться. Нікому й ніколи!

Інструктор, екскомандир ПТВ 46-го окремого штурмового батальйону «Донбас-Україна» ЗСУ сержант, капелан, пошуковець Олекса Сокіл (на знімку праворуч): «Ініціатор цього унікального проекту Павло Нетьосов 24 лютого взяв до рук зброю і пішов захищати свій рідний Гостомель, Ірпінь, Бучу. Він став не тільки учасником війни, а й свідком усього, про що розповідає виставка. Це не просто експозиції. Це системне зібрання, яке має дуже велику цінність, роль, психологічне і інформаційне навантаження. Павло — військовий пошуковець і займається військовою історією не один десяток літ. Він знає, що таке війна не зі слів чи книжок, а на прикладі стертих підошов своїх берців та відшліфованих долонями держаків лопат. Дуже багато років до російсько-української війни він займався пошуком тих хто загинув у роки Другої світової війни. А з початком агресії в 2014-му Павло долучився до місії-200 «Чорний тюльпан» з пошуку наших бійців в Іловайську. Тож, коли оглядаєш цю виставку, приходить розуміння, що кожен експонат — то теж виставка. Кожен експонат — це години розповіді. Під враженням від яких можна ходити день, а можна — все життя. Якщо таких, як Павло буде більше, то наші діти знатимуть про свою історію і про цю війну. І, дасть Бог, не буде повторення, буде Перемога. І мої внуки теж побачать, як воно було в країні нескорених».


 

Фото Олександра ЗАКЛЕЦЬКОГО і Павла НЕТЬОСОВА.