Тим не менше до Юрти незламності, яка нещодавно з’явилася в парку Шевченка, потроху заходять люди. Хтось, як, приміром, я, чисто із цікавості. Хтось вирішив перепочити, ну а комусь насправді треба зарядити телефон.
На вході хлопці-адміністратори запрошують усіх вдягти бахили. Це й зрозуміло, адже вся юрта встелена килимом, як, власне, і її стіни. Тож щойно переступаєш поріг, починає віяти затишком і теплом. Ось така відповідь казахської діаспори в Україні на агресію росії.
Одразу за мною до юрти заходить жінка і з порогу висловлює подяку організаторам. Каже, мабуть, саме встановлення цієї юрти якоюсь мірою посприяло, що й погода підтягнулася, і тепер нам не страшні вимкнення тепла і світла. Інша жінка, котра зайшла з донькою та сином, школярами, цікавиться, чи не проводитимуть тут якісь заходи, адже нині в учнів канікули і є вільний час, який би хотілося провести з користю. Хлопці кажуть, що якихось масових заходів тут не планують, проте зауважують: хочуть зробити фотовиставку, присвячену саме тим рокам, коли Тарас Шевченко перебував у Казахстані. Загалом, щоб дізнатися про події, які тут можуть відбуватися, радять заходити на сторінку юрти в Фейсбуці, вона так і називається «Юрта незламності».
До речі, про події. Вони тут виникають інколи спонтанно — днями, приміром, завітали щедрувальники. А загалом тут двері відкриті для всіх охочих. Та й відомих гостей не бракує. Ось нещодавно заходив посол Туреччини пан Ягмур Гульдере. Не кажучи вже про впізнаваних українців.
А поки що у парку Шевченка тепло і по-домашньому затишно, хоч у жовтні саме сюди рашистські нелюди запустили ракету. Та й зараз, коли я пишу цей матеріал, у Києві звучить повітряна тривога. Ворог біснується. Але з нами світ і за нами перемога.
Завдяки й такій підтримці, що її надала нам казахська діаспора.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
