В найскладніші перші місяці війни, коли ще Збройні Сили України не мали сучасної західної зброї, а у рашистів була велика перевага в авіації та артилерії, саме юнаки та дівчата разом із досвідченішими старшими товаришами зупинили ворога і змусили його тікати з Київської, Житомирської, Сумської і Чернігівської областей.

У 2022-му Верховна Рада України відзначила Премією за внесок молоді у розвиток парламентаризму та місцевого самоврядування п’ятьох молодих військових, які на передовій дають відсіч російському агресору. Наймолодшим серед них став 19-річний вихованець Спілки української молоді в Україні Максим Бевза, який, незважаючи на свій юний вік, уже заслужив велику повагу і серед викладачів та товаришів по навчанню, і серед бойових побратимів.

Максим Бевза з раннього дитинства був залучений до активної діяльності в громадському секторі. Адже його батьки активні члени Спілки української молоді (СУМ) в Україні, організації, яка вже майже 100 років займається вихованням дітей та молоді в християнсько-патріотичному руслі.


«Максим Бевза став членом СУМ в Україні ще в дуже юному віці. Як юнак брав участь у всеукраїнських та хмельницьких таборах, був відповідальним і дисциплінованим. У більш дорослому віці спробував себе у ролі впорядника — людини, яка дбає про дітей на таборах та на щотижневих зустрічах-сходинах. У свої неповні 18 років взяв на себе обов’язок очолювати Хмельницький осередок СУМ в Україні та ввійшов до складу всеукраїнського керівного органу спілки — крайової управи. За кілька місяців висунув чимало слушних та цікавих пропозицій щодо вдосконалення роботи організації та осередку. Взимку Максим поїхав з місією госпітальєрів на схід, де його застала повномасштабна війна. Ми пишаємось, що Максим — член нашої організації і сповняє діями наше вітання «Честь України — Готов Боронити!», — каже голова крайової управи громадської організації «Спілка української молоді в Україні» Леся Голик.

Макс завжди любив багато читати, книжка постійно була його супутником! Батьки підтримували та стимулювали хлопця розвиватись розумово і фізично. Тому він займався бальними танцями, пробував себе у бойових мистецтвах (дзюдо, бойовий гопак, капуейро), але зупинив свій вибір на спортивному туризмі. Коли Максим приходив додому з синцями на ногах, подертими руками, але очі світились щастям, мама зрозуміла, що спортивний туризм надовго в його житті!

З великою повагою про свого вихованця розповідає тренер зі спортивного туризму Іван Кукурудза: «Влітку 2021 року Максим на базі добровольчої організації парамедиків «Госпітальєри» самостійно пройшов курси з тактичної медицини. Так сталося, що практичні заняття курсів, які планувалися зимою ближче до лінії фронту, збіглися з початком повномасштабної війни, тому Максим фактично зустрів війну «на передку». Повернувшись через деякий час і побувши вдома, прийшов до мене і сказав: «Я хочу туди, я сидіти вдома не можу». А вже через тиждень, розмовляючи з ним по телефону, я дізнався, що він у харківській теробороні.

Для мене Максим є взірцем української молоді — спокійний, розумний, розважливий, впевнений у тому, що робить і в що вірить. Він — людина, яка завжди була і є скромною, щирою, готовою будь-кому допомогти, любляча свою родину, готова віддати своє життя за свою державу — Україну».

Любов до туризму і стала вирішальною при виборі подальшої професії. Після завершення 9-го класу Максим вступив до коледжу на факультет «Туристична справа», а потім і до Хмельницької педагогічної академії. Про студентське життя Максима розповідають ректор академії, а також його одногрупники.

«Студент Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії Максим Бевза одразу після повномасштабного вторгнення в Україну пішов захищати країну.

Спеціальність «Туризм» та навчання в академії Максим вибрав не випадково. Він — вихованець гуртка спортивного туризму Хмельницького обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді. Активний учасник змагань зі спортивного туризму та спортивного орієнтування, багаторазовий переможець та призер чемпіонатів різного рівня, має І спортивний розряд зі спортивного орієнтування. Навчаючись у Хмельницькій гуманітарно-педагогічній академії, виявляє наполегливість у навчанні, є активним учасником освітньо-професійної програми «Туризм». Активний у співпраці з викладачами та здобувачами освіти. Любить подорожувати та організовувати захоплюючі мандрівки просторами України. В майбутньому планує працювати для популяризації України у світовому туристичному просторі. Максим став організатором та керівником гуртка зі спортивного орієнтування. Здобувач цікавиться тактичною медициною та пройшов теоретичний курс госпітальєрів, теоретичну частину курсу проходив у східній частині України. Там і вступив в місцеву тероборону, на сьогодні є молодшим сержантом Збройних Сил України.

Ми пишаємося нашим Максимом, вітаємо його з присудженою Премією Верховної Ради України за внесок молоді у розвиток парламентаризму, місцевого самоврядування та бажаємо нових звершень у вільній мирній Україні!» — каже Інна Шоробура, ректор Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії.


Ще цікавіше розповідають про Максима Бевзу його товариші по навчанню. «Наш одногрупник — герой!» — подумали ми всі, коли дізналися, що Максим планує їхати на фронт, адже мало кому вистачить духу так вчинити.

Якщо проаналізувати життя Максима, стає зрозумілим його рішення — стати на захист Батьківщини! Чи були здивовані його рідні та близькі таким рішенням? Швидше ні! От як про Максима кажуть його близькі: «Якщо говорити про мужність, сміливість та відвагу, то всі ці якості зібрані в одній чудовій людині — у Максимові. Ще до повномасштабного вторгнення він уже не міг сидіти вдома. Зупиняти його було безглуздо, тому що прагнення захищати свою Батьківщину, домівку, сім’ю було на першому місці у нього. І це не просто на словах. Максим з тих людей, які мало говорять, але багато роблять. Не словами, а вчинками він усім нам доводить, що варто на нього рівнятися і пишатися ним. Також неможливо не сказати, з якою розсудливістю та мудрістю Максим приймає рішення, з твердістю стоїть на своєму та з легкістю розв’язує проблеми. А з яким позитивом і оптимізмом він ставиться до всього. Перебуваючи там, на передовій, Максим хвилюється і підтримує всіх нас. А ми у свою чергу молимося і надіємося на найшвидшу довгоочікувану зустріч», — резюмують друзі Максима.

«Про Максима можна розповідати довго, а всіх позитивних рис не перелічити. Найперше, що спадає на думку, це виваженість, відповідальність і чесність. Тому запитань про те, чому ж йде на війну, не виникало. Такий уже він є, таким виховали. Там, де потрібна допомога, буде Максим. І так завжди, ще змалечку. Коли перед відправленням ще зайшов до нас, тоді остаточно усвідомили, що перед нами не хлопчик, а мудрий чоловік. Хоча і юний, але мужній. Це таке дивне відчуття, ти наче свою дитину відпускаєш на війну. Але в Максима спокійної рішучості і тверезої віри у власні сили вистачає на двох. Не за один день він став таким. Живий інтерес та вміння помічати деталі, бажання відшукати першопричини можна було помітити ще з самого юного віку. Батьки змогли підтримати найкращі риси, в результаті маємо молодого бійця, який сам твердо знає, що «якщо не я, то хто?», — каже Ольга, подруга родини Бевзів.
Отже, з лютого минулого року Максим зі зброєю у руках боронить наш край! Він пліч-о-пліч з іншими такими ж мужніми, сильними та відважними ЛЮДЬМИ наближає нашу перемогу!

«Стосовно Максима, як його безпосередній командир, можу розповідати довго, оскільки майже 10 місяців ми разом служимо на благо Вітчизни. За цей доволі значний проміжок часу, якщо коротко, Максима Бевзу я можу охарактеризувати як розумну, цілеспрямовану, порядну, добру та розсудливу людину, навіть з огляду на його досить молодий вік. Чесно кажучи, дізнавшись тоді (в березні) про його вік, мене вразили його пояснення стосовно того, що він, молодий хлопець із Західної України, робить тут — на передовій у Харкові. Відповідь була проста: «Хто, як не я? Розвідникам теж потрібні парамедики!». Важливо не те, що сказано, а те — як! Бо дивлячись «Чіпу» (позивний Максима) у вічі, я бачив свідомий вчинок чоловіка з великої літери, а не наївну, дитячу жагу до пригод та пихатих історій. Я вважаю за честь служити пліч-о-пліч з Максимом!» — розповідає командир взводу Віталій Нос.
Усі рідні та друзі з нетерпінням чекають Максима вдома, вірять у Перемогу та моляться за наближення МИРУ!