Жорстока війна забирає найкращих, найталановитіших, найпатріотичніших. 49-річний Олег Собченко, аеророзвідник 72-ї бригади імені Чорних Запорожців (на знімку), загинув 24 січня 2023 року, захищаючи Вугледар на Донеччині.
Таких, як Олег, називають Воїнами світла. Він був совістю свого рідного Корсуня-Шевченківського. Його лицарем, вартовим, безкомпромісним оборонцем. Рішучий і відважний, він несхитно стояв на своїх позиціях, вступав у нещадну боротьбу з політичними опонентами, ворогами української національної ідеї, відстоював правду, справедливість, національну гідність. Він до останнього боровся, аби були покарані вбивці та замовники вбивства корсунського журналіста, героя Майдану Василя Сергієнка. Він досліджував історію визвольних змагань і ставив власноруч виготовлені пам’ятники військовим діячам та воякам Армії УНР. Він захищав на всіх майданах українську мову, з фронту організовував петиції за порятунок рідної річки Рось...
Війна для Олега Собченка розпочалася ще у 2014-му. Просто з Майдану, попри поранення у сутичках з беркутнею, сотник Самооборони, нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня, з групою добровольців створював і бився у лавах незборимого «Азову». Два роки запеклих боїв на сході ще більше загартували сталеву волю воїна, примножили його військову виучку і майстерність.
Природна кмітливість, досвідченість і розум Олега Собченка у поєднанні з безстрашністю і високою самодисципліною врятували чимало захисників Києва у драматичному березні 2022 року. Ба більше, завдяки таким же самовідданим і жертовним, як він, оборонцям саму столицю. У цьому переконаний журналіст, народний депутат України восьмого скликання, товариш по зброї Ігор Луценко.
За його свідченнями, у час, коли вишколена рашистська десантура двох дивізій висадилася в районі села Козаровичі з метою захоплення дамби, Олег моментально став головним у загрозливій ситуації. Він був вродженим командиром. Група тероборонців під його командуванням перешкодила окупантам взяти контроль над руслом річки Ірпінь. Завдяки відкритій греблі під Козаровичами річка піднялася на півтора-два метри і стала для рашистів нездоланною перешкодою. Ворота до столиці з північного сходу, через які рвалася орда, зачинились. За хоробрість, відвагу і стійкість бійця 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Олега Собченка було нагороджено орденом «За мужність» другого ступеня.
«У ті пекельні місяці я відчув, що таке бути членом родини Олега Собченка, — продовжив Ігор Луценко. — Він завжди навколо себе створював родину і за всіх піклувався. Завдяки цьому я сьогодні живий. З Олегом ми вирушили на війну у 2014-му, і багато хто дожив з того часу й до сьогодні завдяки знову ж йому. Він був добрим побратимом. Він давав приклад розумного ставлення до ризику. Олег завжди поєднував інтелект з хоробрим серцем. На початку повномасштабки завдяки своїй відвазі й точному розрахунку врятував зброї і військового майна на мільйони доларів. Усе це він витяг просто з-під носа противника! Та зброя згодом приносила смерть ворогам. ...Нам таких Воїнів, як Олег Собченко, дуже не вистачатиме. Його загибель велика втрата. Але що це означає? Що нам треба, зціпивши зуби, бути, як Олег — безкомпромісним до того зла, яке до нас прийшло».
Національно-патріотичний благодійний фонд «Героїка», історичний клуб «Чорні Запорожці», екологічні центри, волонтерські та інші громадські організації, з якими співпрацював Олег Собченко, з невимовним жалем висловилися про втрату свого пристрасного однодумця, кипуча енергія якого рухала справу вперед, надихала інших.
Громадський сектор Євромайдану попрощався зі своїм сотником сповненими болю і гордості словами: «Друже! Ти йдеш від нас усміхненим і недосяжним!.. Схиляємо перед тобою наші голови. Ти гідний цих слів: «Слава Україні!» «Героям слава!».
Олег Собченко заповів: якщо поляже, на його похороні хай не буде сліз і ридань. Бо страждання викликають зневіру. Краще бути веселим і злим. І щоб звучала українська патріотична пісня.
Друзі виконали останнє бажання Воїна світла. У день прощання велично гриміли козацькі тулумбаси, линули улюблені Олегові пісні. У верховіття Корсуня-Шевченківського могутньо злетів грізний «Меч Арея»: «Гримне Небо — і тремтить Земля. На Вкраїні хай пощезне враг, Меч Арея поверне нам рідний стяг. Чаркес — чарівний Меч Арея — Тримали витязі-князі, А зараз він в твоїй руці...»
Й останнє. Олегові побратими у прощальному слові наголошували, що аеророзвідник Собченко за свої подвиги гідний удостоєння звання Героя України.
Це було б справедливо. Та, думається, сам Олег не погодився би з цією нагородою. Він би був проти «Золотої Зірки» доти, доки носить її на грудях олігарх, причетний до вбивства безстрашного журналіста Василя Сергієнка, інші негідники, на совісті яких не подвиги, а злочини проти України. Це вже наше завдання — очистити найвищу нагороду держави від скверни...
Черкаська область.
