І хоч стан рослин наразі оцінюється як добрий і задовільний, проте для подальшого їх розвитку і зміцніння все-таки потрібне підживлення. А оскільки на нього немає як розраховувати, сподіватися на традиційно високу врожайність колосових, яка спостерігалась на Хмельниччині уже кілька років поспіль, навряд чи доводиться.

Яким буде наступний хліборобський сезон? Хто засіватиме поля? На яких площах? І скільки потім планує зібрати з них? Усе це тепер важливо з точки зору не так аграрних технологій, як продовольчої безпеки країни й кожного з нас. У відповідях на ці питання — те, чи залишиться за Україною статус зернової держави, і чи зможе вона забезпечити продовольством у достатній кількості своє населення.
На жаль, точні цифри статистики оприлюднити не можемо. Тому доведеться спиратися на думку і прогнози тих, хто готується приступити до весняної сівби.

Під озимі — площі ті самі

На Хмельниччині ситуація залишається хоч і напруженою, але доволі стабільною. З осені під урожай-2023 посіяно 230 тисяч гектарів озимої пшениці. За останні роки ці площі дещо коливались, однак цифру можна назвати стандартною, тому і говорити про істотне зменшення запасів пшениці в найближчому майбутньому не доводиться.

Те саме стосується і озимого ріпаку. Нині він зимує на 75 тисячах гектарів. І це теж на рівні щорічних показників.

До початку січня погодні умови були доволі сприятливими, тож стан більшості сходів фахівці оцінюють як добрий і задовільний. Однак від сюрпризів природи ніхто не застрахований. Уже до кінця першої декади лютого синоптики прогнозують істотне зниження температури. На Хмельниччині, за їхніми спостереженнями, вона може впасти до мінус 20 градусів. Якщо врахувати те, що на полях практично відсутній сніговий покрив, то такі морози можуть серйозно «побити» озимину. До того ж через доволі теплий січень рослини вже прокинулись, у них почались вегетаційні процеси, тож холоди призведуть до їх стресу.

Втім, не тільки це є загрозливим чинником. Якщо традиційно ранньою весною починали підживлення, то нинішнього року переважна більшість аграріїв краю кажуть, що цього не робитимуть.

Рослини самі боротимуться за життя

Піти на порушення технологій, які вже стали залізним правилом, змушують дефіцит коштів і висока ціна на добрива. Хоча їх вартість потроху зростала практично перед кожною посівною, проте за час повномасштабної війни вона підскочила майже вдвічі й тепер, як зазначають господарники, азотні добрива коштують близько 36—38 тисяч гривень за тонну. Якщо потужні агрохолдинги, яким усе-таки вдалось вивезти та продати зерно за кордон, ще можуть дозволити собі таку розкіш, для невеликих фермерських господарств це вже не під силу.

Своїми планами на весну поділився керівник одного з фермерських господарств у Хмельницькому районі. В його розпорядженні триста гектарів землі. Оскільки площі не такі великі, ставку завжди робив саме на дотримання технологій. І традиційно мав добрі урожаї гречки, пшениці, гірчиці, сої — сіяв доволі широкий спектр зернових, олійних, бобових.

Цього переліку, швидше за все, дотримуватиметься і прийдешнього сезону. Але з важливим уточненням: підживлення пшениці не проводитиме. Як і решти культур.

Розуміє, що сподіватись на колишні врожаї за такого підходу не доведеться. Надіється на одне: у ґрунті ще залишились деякі запаси внесених раніше добрив. А майбутня врожайність тепер поставлена у пряму залежність від погодних умов. Якщо рослини будуть послаблені морозами чи посухами, голодуватимуть — боротись за життя їм доведеться самим.

А от щодо хімічних засобів захисту, то навряд чи можна буде відмовитись від них повністю. Практики зазначають, що, приміром, сою складно виростити без гербіцидів. Ця культура не може самостійно боротись із бур’янами.

Та й без пестицидів за несприятливої погоди навряд чи збережеш рослини від хвороб.

А на лани все-таки вийдуть

Словом, вже тепер очевидно, майбутній урожай даватиметься важко. Та все одно хлібороби не відмовляються від того, що робили завжди. На Хмельниччині сподіваються, що, як і торік, загалом буде засіяно до 1,3 мільйона гектарів усіма культурами. Окрім озимих пшениці та ріпаку, зростатимуть соя, кукурудза, соняшник, ячмінь, овес і гречка...

За словами фермера з Антонінської громади, попри зменшення матеріальних і фінансових ресурсів його плани не змінюються. Чоловік має в обробітку невелику площу — майже тридцять гектарів. Тож дозволити собі велику кількість культур не може. Як правило, щороку він вирощує не більше двох. Що саме вибере цього року, ще думає. Тут важливо не прогадати не тільки з тим, що дасть кращий урожай за недостатньої агротехніки, а й з тим, що можна буде вигідно реалізувати.

Попит залишається стабільним

Попри всі перепони, які ставить перед вітчизняними аграріями війна, ринок зернових продовжує функціонувати. Хоча не всім вдалось отримати ті прибутки, які мав би принести зібраний урожай, проте потроху зерно вдається продавати, а ціна на нього поступово зростає. Наразі пшениця коштує 5,5—6,5 тисячі гривень за тонну, кукурудза — майже 6,5 тисячі, а соя доходить до 17 тисяч гривень за тонну. Якщо такі ціни протримаються, то аграрії зможуть говорити навіть про невеликі прибутки. І це гарна ознака.

Ще одним добрим знаком є те, що активізувався ринок насіння. Швидше за все, не всім вдасться закупити найкраще і найдорожче. Економитимуть і на хімікатах. Украй ощадливо використовуватимуть пальне. Але сіяти будуть. І це означає, що всіма силами хлібороби боротимуться за продовольчу безпеку країни. Ми не голодуватимемо.

Хмельницька область.

Фото автора.