На знімку: Роман Дронюк.
Три сини із чотирьох подружжя Петра та Марії Дронюків із села Острівець Городенківської територіальної громади з перших днів війни стали на захист Вітчизни. Найстарший Роман має інвалідність по зору, але домігся, щоб його взяли в Збройні Сили. Володимир працював до 24 лютого в Польщі, мав гарну роботу. Коли розпочалася війна, то з односельцем Василем Якубівим усе кинули й повернулися додому. Десь із 30 км йшли пішки, бо дуже великі були черги на кордоні. Наступного після повернення дня пішли до військкомату. Служить у ЗСУ й Мирослав, хоч має трьох неповнолітніх донечок і міг отримати звільнення від армії, але так само став на захист Вітчизни. А наймолодший Андрійко нині - опора батьків.
На кухні треба бути насторожі
Найстарший із братів Роман Дронюк до війни був керівником Городенківського аматорського театру "Сучасник" та набув надзвичайної популярності як режисер-постановник вистав, що збирали повні зали глядачів та здобували відзнаки на театральних конкурсах. На 27 березня, саме День театру, була запланована прем'єра його авторської вистави "Притрафунки вуйка Міся".
"Усі ми займалися до війни різними справами, але нині мета єдина - перемогти підступного ворога, що в одну мить перекреслив усі наші плани, - розповідає Роман. - Я з першого дня війни разом з іншими добровольцями записався до місцевого підрозділу Тероборони. А вже 4 березня опинився в 17-му окремому батальйоні радіоелектронної боротьби Повітряних сил. Пройшов курси військового кухаря.
Вареники з картоплею і шкварками, свіжоспечений хліб і пиріжки, кулеша із сиром та грибами - такими стравами доповнює меню Роман. Навіть звичайна перлова каша (з ячмінної крупи), зварена із квасолею, стає знатною шупенею. Бригада кухарів, серед яких і дві жінки - Дарина та Оксана, на кухні від 5-ї години ранку.
"О сьомій уже забирають великими термосами готовий сніданок для бійців, - розповідає Роман. - Зазвичай це різна каша з підливою, варені яйця, масло, хліб, булочки, чай. На обід неодмінно борщ або суп, м'ясне рагу з гарніром, котлети тощо, сік або узвар із сушениць. На вечерю може бути й кулеша із сиром та грибами, макарони або каша. Забезпечення добре, гріх скаржитися".
Готувати доводиться і в польових умовах, іноді на 20, а то й на 300 бійців. Плита на солярці гуде, як ракета, треба зважати на машинне масло, щоб не розлилося: воно для підтримки температури залите між двома стінками казана. Легше на балонному газі або на дровах. Кухня на всіх вітрах, у гаражі без вікон і дверей. Але це не лінія оборони, де бійцям ще важче.
У перерві між приготуванням їжі Роман випробовує міць: то 24-кілограмовими гирями жонглює, то інші силові вправи робить.
Як вуйко Місь воював
У мирний час Роман Дронюк десятки разів грав на сцені ролі провідника ОУН Степана Бандери, командарма УПА Романа Шухевича, перевтілювався в інших знакових для України історичних персонажів. Не міг і помислити тоді, що доведеться відчути ворожу агресію тепер...
За дев'ять місяців Роман створив серію гумористичних оповідок "Притрафунки вуйка Міся" на покутському діалекті, що має неабиякий попит серед читачів, як і однойменний телеграм-канал та група у Фейсбуці "Вуйко Місь". Також написав два нариси, у планах - видати продовження оповідок, але вже в розрізі нинішнього часу: як село сприйняло звістку про війну, як мобілізувалися в тероборону.
"Гумор нині дуже потрібний, він неабияк лікує та психологічно розслабляє. Читацька аудиторія групи "Вуйко Місь" і Телеграм-каналу так само широка, зокрема й з-за кордону. У Фейсбуці мій акаунт блокували декілька разів, що буцімто порушую правила спільноти. Та ви що? Насправді? Бо паплюжу окупантів? Ось так тримаю свій фронт", - розповідає Роман.
І в тилу свій фронт
На війні не до лірики. Хоч подумки він часто вдома, в рідному селі Острівець, де чекають на Романа і ще двох синів-бійців Мирослава та Володимира батьки і наймолодший брат Андрій. А ще в селі Новоселівка - дружина Леся, яка тепер самотужки доглядає за пасікою та всім господарством.
Думки витають серед гарної покутської природи, сивочолого Дністра. Рік тому милувався гарною зимою, замерзлими берегами. Яке то все мирне й довоєнне тепер миле-любе! Навіть стара церква.
"Глянь, який порепаний поріг у нашій старій церкві, - написав в одному із нарисів Роман. - До цього приклалися всі: бідні й багаті, здорові й слабкі". Це натяк на те, що донедавна в селі Острівець була церква московського патріархату. Кілька років тому громада запротестувала та перейшла в підпорядкування ПЦУ. Та пошкодували старенького попа, який бунтує на московський лад. Тож і в тилу свій фронт.
"Люди добрі, не падайте духом, ми сильні, - каже устами свого героя вуйка Міся Роман Дронюк. - У сорокових роках наші тати, діди били цю російську погань, аж вона лапті губила, але не добили. Тепер випала така доля й нам, і ми мусимо вже ту нечисть добити, щоб наші внуки і правнуки цього не робили. Слава нації!"
Івано-Франківська область.
На знімку: "Притрафунки вуйка Міся" нині актуальні.
На знімку: молодші брати Мирослав і Володимир (зліва направо).
На знімку: Роман Дронюк (ліворуч): з актора в кухарі.
На знімку: домашні вареники для бійців.
Фото надано Романом Дронюком.
