Гончарством майстер займається з дитинства.
Навчатися народного ремесла можуть як діти, так і дорослі. Про це в сюжеті suspilne.media розповів керівник гончарної студії «Магія кераміки» Сергій Глушко.
Сергій Глушко — гончар, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Цим ремеслом захопився з дитинства. І сприяла цьому близькість до відомого на весь світ давньогрецького поселення Ольвія, надихала мальовничість місцевих краєвидів. А Лупареве, що на протилежному від Ольвії березі Бузького лиману, входить до Ольвійської хори. Тож цього місця торкнулася давньогрецька культура.
Як згадує Сергій Глушко, хлопчаками вони знаходили на березі череп’я переважно ольвійських амфор, серед них траплялися витвори мистецтва. Згодом і себе вирішив спробувати в гончарстві. Підтримувала його прагнення й дружина, яка подарувала першу професійну книжку. Дитячий інтерес перетворився на справжнє та серйозне захоплення.
Зрештою, йому запропонували викладати гончарство в Миколаївському університеті ім. В. О. Сухомлинського, де вже справжній майстер пропрацював тривалий час. Натомість він завжди мріяв навчати основ цієї давньої професії сільських дітей. Мрія та стала реальністю, коли утворилася Галицинівська ОТГ, і його запросили очолити гурток гончарства в школі села Лупареве.
Громада не лише запропонувала, а й взялася за фінансування гуртка. Виключно коштом ОТГ придбано майже за 1500 доларів два професійні електричні гончарні круги з ручним, ножним і реверсним управлінням та однофазну муфельну піч для обпалювання виробів з глини за 14 тисяч гривень.
За словами майстра, до повномасштабного вторгнення росіян у Лупаревській школі гончарству навчались діти та дорослі. Війну разом з дружиною зустрів удома в селі Лупареве. Російські обстріли змусили шукати безпечнішого місця. Виїхали до села Барилів Львівської області. У листопаді 2022 року, після визволення правобережної Херсонщини, повернулись до рідного села.
Одна з робіт майстра.
«Удома рідні холодні стіни більше гріють, ніж чужі теплі печі. Хоча в Барилеві й був цегельний завод, і колись на ньому виготовляли барильця, але, на жаль, там мистецтвом не займаються, клуб давно закрито», — розповів Сергій Глушко.
Перед від’їздом на Львівщину обладнання студії митець сховав у шкільний підвал. Уся техніка та готові вироби залишилися цілими, неушкодженими. Після повернення чоловік відновив роботу студії.
«Приходять діти й продовжують працювати. Шкода, що дорослі не заходять, бо думають, що це позашкільна робота. Щоправда, наразі трішки не до цього», — поділився майстер.
Адміністрація Галицинівської громади забезпечила студію, каже митець, усім необхідним для навчання: матеріалами, приладдям. Проте ситуація з електропостачанням не в компетенції місцевої влади.
«Не можемо включати піч, бо процес обпалу триває 8—10 годин, перерви неможливі. Але це все тимчасово: і електрика буде, і дітки з батьками повертаються.
А поки що ми працюємо. Зберігаємо вироби, деякі роздаровуємо, деякі зберігаємо в себе в шафах, а деякі з них громада бере на подарунки», — розповів Сергій Глушко.
Успіхи учнів, за словами митця, тішать і дозволяють розширювати асортимент виробів. «Зберігаємо і культуру, і народні ремесла. Виготовляємо не тільки посуд, а й скульптурку, іграшки, звірятка — усе це милує око.
Різнобарв’я ансамблів і навіть картини з глини. Усе це краса, естетика, яку треба берегти і примножувати, передавати майбутнім поколінням. Попри війну та труднощі», — переконаний майстер.
Миколаївська область.
Фото Сергія ГЛУШКА.
