Уперше використати електрику для освітлення Одеси спробували ще 1880 року: на Приморському бульварі встановили 10 ліхтарів із так званими свічками Яблочкова. На жаль, ця спроба виявилася невдалою. Не мали успіху й подальші зусилля у цьому напрямі: невдачами закінчилися спроби електрифікації пивоварного заводу Енні, млина Вайнштейна та інші менш масштабні для того часу проекти.
Лише у 1884-му на організованій в Одесі виставці дві іноземні фірми широко використовували електрику для освітлення території, будівель та павільйонів, встановивши там 450 калільних ламп та 26 дугових ліхтарів. Тоді все населення та керівники міста переконалися у зручності та перевазі електричного освітлення.
Перша електростанція (ЦЕС-1) в Одесі була побудована на вулиці Старопортофранківській у 1887 році переможницею міжнародного тендеру — угорською фірмою. Від неї до Оперного театру протягли двопровідну повітряну лінію завдовжки 2,5 кілометра. Окрім головного театру Одеси, до лінії електропередачі було підключено 600 ламп приватних абонентів. З них найбільшим споживачем був Гранд-готель, який освітлювали цілих 300 ламп. Вартість електроенергії тоді становила 2,2 копійки за годину роботи 16-ватної лампочки.
Одеська ЦЕС-1 стала першою в Російській імперії електростанцією змінного струму. По одеський «електричний досвід» стали звертатися фахівці з Варшави, Риги та Санкт-Петербурга.
Тоді ж, у 1887 році, електрика стала використовуватися в Одеському порту, а на вулицях міста з’явився перший електричний годинник.
Пізніше в Одесі збудували ЦЕС-2, яка забезпечувала електроенергією центральну частину міста. Обидві ЦЕС працювали на «кардіффському митому вугіллі», яке отримували з Англії морем. Воно мало високу тепловіддачу.
Після початку Першої світової війни одержувати це вугілля з Англії стало неможливо і довелося переходити на вітчизняне, переважно донецьке.
Але навіть отримувати паливо з Донбасу ставало дедалі складніше через великі затори, що виникали на залізниці.
Тож регулярне постачання вугілля до Одеси систематично порушувалося і за термінами постачання, і за кількістю. Оскільки спалювання вугілля в котлах електростанцій велося економніше, ніж у котельнях промислових підприємств, Військово-промисловим комітетом Одеси було прийнято рішення — все вугілля, що надходить до Одеси, передавати електростанціям.
Одиниця комфорту
Щойно електрика з’явилася у будинках Одеси, одразу постало питання про плату за спожиту послугу. Головоломки з оплати розпочалися задовго до того, як спалахнули лампочки. Яка вартість електроенергії? Як її оплачувати? Яка одиниця виміру? Хто контролюватиме отримання та оплату електроенергії?
Головним, звісно, виявилося питання одиниці виміру. У результаті такою одиницею споживання електропослуг стала кіловат/година.
Це вузькоспеціальна, позасистемна одиниця виміру, виведена для «оцифрування» кількості виробленої та спожитої електроенергії.
На електростанціях величинами вимірювання виробленої електроенергії є мегавати, але для обліку спожитої електроенергії на місцях використовується кіловат/година.
Електрику не можна зважити в кілограмах, не можна визначити її обсяг, тому для її вимірювання береться ця одиниця — кіловат-година — скільки кіловат електроенергії спожито (або вироблено) протягом однієї астрономічної години.
Перші електролічильники були запатентовані 1890 року. Після їх впровадження облік виробленої та спожитої електроенергії значно спростився.
І тоді ж в Одесі було зафіксовано перше зростання ціни на електроенергію. Тоді вартість однієї кіловат/години зросла майже вдвадцятеро — споживачам довелося платити вже по 40 копійок за кВт/год.
Як здійснювалася оплата?
Кожен абонент Одеси мав регулярно платити за електрику. Для цього була передбачена «Розрахункова книжка показань електролічильника».
Дивно, але за понад 100 років її зміст практично не змінився і абонентські книжки 1890-го практично повністю ідентичні розрахунковим книжкам 1990-го.
Оплата електроенергії проводилася щомісяця у конторах електричних компаній. Штрафні санкції до неплатників були суворими — їм демонтували електролічильники та відрізали електропостачання.
Наші пращури активно користувалися двома режимами споживання електроенергії — денним і нічним.
Звичайно, і тарифи були різними. На лічильниках стояв годинник, і споживач встановлював на циферблаті режим користування електрикою самостійно.
Удосконалили лампу
Механік Одеського телеграфу Василь Дідріхсон удосконалив лампу Лодигіна, здійснивши відкачування повітря з неї, та застосував у лампі кілька волосків (у разі перегорання одного з них наступний включався автоматично.
Крім того, Дідріхсон покращив спосіб отримання вугільних ниток із деревних волокон.
Завдяки його удосконаленням лампи почали горіти не 30 хвилин, а 400 годин.
А випускник Одеського реального училища Михайло Доливо-Добровольський втілив у життя трифазну електричну систему.
Вона застосовується і досі та стала основою конструкції асинхронного електродвигуна.
Скільки коштував кіловат в Одесі? Скільки «важили» 40 копійок тарифу за одну кіловат/годину далекого 1890 року?
Давайте звернемося до цифр. На той час середня заробітна місячна плата в Одесі була приблизно 37 рублів.
Хтось заробляв менше, хтось більше. Наприклад, друкарі у друкарні заробляли майже 50 рублів.
Робітники-металісти отримували 49 рублів, кравці та столяри — приблизно 37 рублів. А шевці — 25 рублів на місяць.
При цьому на харчування самотній робітник витрачав майже 17 рублів.
Як бачите, електрика в Одесі на той час була доступною далеко не кожному мешканцю нашого міста.
Одеська область.
