Він товаришував із голлівудськими зірками та режисерами, виступав на найпрестижніших сценах не лише французької столиці, а й світу, але душею та серцем завжди був з Україною. Тому, коли прийшла біда — росія розпочала свою жорстоку й агресивну війну проти нашої держави, — він не втримався і став на захист Батьківщини.

Він — це Герой України Василь Сліпак.

Василь Сліпак народився і виріс у Львові. У його родині не було музикантів, але Василь з дитинства завжди співав, а в своїх інтерв’ю часто розповідав, що особливо його підтримував старший брат Орест, який 1983 року, коли Василю було лише дев’ять, відвів його до легендарної львівської хорової капели «Дударик».

Саме тут і сформувалися його музичні смак та світогляд. Загалом Василь Сліпак виріс на творах українських композиторів — Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, Миколи Леонтовича, Олександра Кощиця.

Може, саме це й зробило його патріотом.

У складі «Дударика» він перебував понад десять років і об’їздив з ним пів світу, виступаючи на найпрестижніших сценах — у Карнегі-холі в Нью-Йорку, у Соборі Паризької Богоматері, у Варшавській філармонії тощо.

Потім, уже будучи студентом Львівської консерваторії, Василь також багато гастролював. У 19 років він узяв участь у відомому музичному конкурсі в Клермон-Феррані у Франції і здобув Гран-прі та Приз глядацьких симпатій.

Після цієї перемоги кар’єра молодого українського співака стрімко пішла вгору: сольні концерти у Франції, Німеччині, Польщі, а згодом, у 1997 році, Сліпак пройшов конкурс і став артистом Паризької національної опери. Відтоді і поки не почалася війна Василь Сліпак співпрацював із Паризькою оперою.

Василь Сліпак мав унікальний тембр, що поєднував риси і контртенору, і баритона, неймовірну харизму, яскраву зовнішність і був справжньою зіркою європейської сцени понад 20 років. Його хотіли бачити всюди: опера Бастилії, головний зал ЮНЕСКО в Парижі, Ковент-Гарден, Краківська опера та десятки інших театрів.

Але серед насиченого творчого життя у графіку Василя Сліпака завжди знаходилось місце для України, де він виступав постійно. Василь Сліпак завжди брав участь у творчих колабораціях та сучасних прочитаннях відомих творів.

Так, ще у 1994 році на фестивалі Київ Музик Фест він виконав монооперу Олександра Козаченка «П’єро кохає і здається мертвопетлює». Це твір на однойменний вірш українського поета-символіста Михайля Семенка.

Цю монооперу Сліпак виконував багато разів на сценах у всьому світі, прославляючи як українського поета-футуриста Семенка, так і сучасного композитора Олександра Козаченка.

Окремою його місією була промоція української класичної та сучасної академічної музики за кордоном.

Деякі твори українських композиторів європейська публіка вперше почула саме у виконанні неймовірного голосу Сліпака — і навряд чи вже колись могла забути після того.

Одне слово, блискуча кар’єра та любов публіки, десятки ролей, перемог і відзнак... Тореадор та Фігаро, Дон Жуан та Мефістофель — лише в основному доробку співака понад 20 партій. Загалом 19 років Василь прожив у Парижі і міг би жити та творити й надалі.

«Він дарує винятковий, рідкісний, нечуваний спів... Надзвичайно обдарований сопраніст, має тонкий, вміло безмежний, що просто зводить з розуму, вібрато — сповнений могутньої сили, що невідомо як вміщується у такому молодому співакові. Ніхто, здається, так не зумів би» (цитата з газети «La Montagne», 1994 рік).

У 2013 році, з початком Революції Гідності, Василь Сліпак брав участь у багатьох мітингах у Парижі і фактично всі свої кошти витрачав на допомогу. Але тут сталася анексія Криму і почалася війна. Знову-таки Василь, як український патріот, не міг бути осторонь. Він організував безліч волонтерських проектів.

Це тоді він сказав: «Як чоловік — можу бути на війні, а як артист — можу робити максимальну промоцію України у Франції».

Уперше він вирушив на Донбас у травні 2014 року.

Вирушив туди, де брали добровольців, і пробув там у складі Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор» понад місяць. Воював у Пісках, у районі донецького аеропорту. Брав участь у боях за Авдіївку. До речі, на одному з вечорів пам’яті його побратими розповідали мені, що на фронт Василь приїхав з валізою на колесах.

Мабуть, з тією, з якою він їздив на гастролі по всьому світові. І це мало доволі кумедний вигляд. Але такий він був — гламурний, епатажний, непередбачуваний і водночас міцний, як кремінь, у своїх переконаннях.

До речі, серед його дитячих фотографій є одна, де в першому класі посеред учнів у совдепівській шкільній формі стоїть лише один хлопчик у вишиванці. Це Василь.

На фронті Василь Сліпак одразу отримує позивний «Міф» — на честь Мефістофеля, героя своєї улюбленої опери «Мефістофель» Шарля Гунно.

Тоді в багатьох медіа почали говорити: як же так, зірковий співак, який уже 20 років живе й працює у Франції, кидає кар’єру, щоб воювати на фронті. Хоча Василь кар’єру й не кидав.

До речі, на тому-таки вечорі його пам’яті побратими також розповідали, що на війні, навіть після важкого нічного бою, він прокидався вранці перший і починав розспівуватися. Кажуть, навіть трішки злилися тоді на нього за ранній підйом, бо спати доводилося по три-чотири години.

Сам артист до такої уваги ставився з притаманним йому гумором. «О Боже, Василь Сліпак — оперний співак — їде на фронт...

Та якась героїзація... Наші люди люблять героїзувати будь-що. Гламурний?.. А хто сказав, що Донбас не гламурний? Ось так — Данбас! Це також гламурне місце.

Я не бачу нічого страшного в тому, щоб поміняти комфортне ліжко на бліндаж. Ми, мирні поети, співаки, письменники, вирішили приїхати сюди для підтримки.

Хлопці чекають останнього бою. Щоб його виграти...» — казав Василь Сліпак уже з окопу, тримаючи в одній руці зброю, а в іншій цигарку». Це цитата з книжки Ірини Вовк «Василь Сліпак».

Загалом у своїх спогадах друзі та колеги відгукуються про Василя як про дуже освічену, добру, харизматичну, веселу людину з неймовірним почуттям гумору.

Фатальна поїздка на Донбас була для Василя Сліпака вже третьою. А вдруге він поїхав на фронт у вересні 2015-го, в село Водяне під Маріуполем, у жовтні повернувся до Парижа. 18 червня 2016 року була третя його поїздка на Донбас.

Він планував залишитися там на півроку.

29 червня 2016-го ворожа куля обірвала життя нашого геніального земляка. Сталося це в бою в районі смт Луганське (Бахмутський район, Донецька область) близько шостої ранку від кулі снайпера. Він тоді прикривав товаришів із кулемета.

«Це так мало і так багато — любити свою землю», — повторював Василь Сліпак.
Яка ж потвора ця війна!

Поховали Героя на Личаківському кладовищі у Львові. А в 2017 році Указом Президента України «За виняткові мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові» Василю Сліпаку присвоєно звання «Герой України» (посмертно).

Пам’ять Василя Сліпака в Україні вшановують. Так, незабаром після смерті Героя Національний банк України ввів в обіг пам’ятну монету «Василь Сліпак» номіналом дві гривні.

Ця монета входить до серії «Видатні особистості України». На ній розміщений малий державний Герб України, портрет Василя Сліпака, нотний рядок і напис: «Василь Сліпак «Міф».

Фактично до повномасштабної війни щороку в день народження Василя Сліпака в Україні відбувалися вечори його пам’яті. Мені ж особливо пригадується концерт у Національній музичній академії України імені Петра Чайковського.

На сцену тоді вийшли зірки французької, польської та української опери, лауреати Всеукраїнського конкурсу молодих вокалістів імені Василя Сліпака у супроводі Президентського оркестру, а музичне дійство назвали «Міф».

До речі, великій залі Національної музичної академії свого часу було присвоєно ім’я Василя Сліпака. Але нині, коли ведуться дуже активні суперечки щодо імені Чайковського на титулі академії, мабуть, було б справедливо не лише великій залі, а й загалом академії присвоїти ім’я Героя.

Ну а того вечора товариш по цеху і друг Василя — оперний співак Гійом Дюссо, який приїхав до Києва, аби вшанувати Василя, згадував: «Коли Василь сказав, що їде на війну, я не здивувався, бо дуже добре знав його — Василь ніколи не робив чогось наполовину. Тому я навіть не намагався його відмовити, просто запитав, чи немає у нього чогось надважливого у Франції, хоча відповідь знав наперед. Просто дуже хотілося його захистити».

Окрім насиченої музичної програми, тоді на гостей вечора «Міф» чекала також презентація проектів майбутнього арт-скверу імені В. Сліпака та ескізів його пам’ятника, які хочуть розмістити на Андріївському узвозі. До речі, всі ці роки за землю, де має постати пам’ятник, велися судові спори і ось нарешті вища судова інстанція поставила остаточну крапку. Тож скверу і пам’ятнику бути! Та, мабуть, найкращим пам’ятником, яким би пишався сам Василь, буде наша Перемога у цій жорстокій і цинічній війні, яка забирає найгідніших.

...Якось в одному із своїх інтерв’ю Василь Сліпак сказав: «Україна є сильною завдяки своєму народові. Маємо базуватися в майбутньому саме на людях. «Почути свій народ — насправді це і є суть. Наш народ дуже мудрий. Я бачу Україну успішною державою, в тому числі й на європейській арені. Якщо ми послухаємо самих себе. Тобто український народ».

Ці пророчі слова, які особливо символічно звучать зараз, коли вся Україна згуртувалася в боротьбі проти російських окупантів, Василь Сліпак сказав у червні 2015 року в одному із своїх інтерв’ю, за рік до загибелі на фронті. Вони є свідченням не лише його мудрості та передбачливості, а й великої любові до українських людей. Пам’ятаймо і будьмо гідними його подвигу.

Фото з відкритих джерел.