Кожен українець чудово знає, що потрібно робити з руським кораблем. Але як бути тим, хто стоїть на палубі?
17 лютого в Києві відбулася презентація аналітичного звіту "Кримський сценарій": як російська федерація знищує українську ідентичність дітей на окупованих територіях". На заході було висвітлено освітні аспекти геноциду українців на тимчасово окупованих армією рф територіях України: насадження українським дітям російської пропаганди, повне вилучення української мови із закладів освіти, залучення юних українців до мілітаристських організацій "Юнармия" та "#ЮгМолодой". Але те, що експерти назвали "Кримським сценарієм" знищення української ідентичності, насправді впроваджувалось ще до окупації Криму, а першою жертвою цієї політики стала українська спільнота в росії.
На момент останнього перепису у 2015 році на території російської федерації проживало 3 269 992 українці, що робить рф найбільшим ареалом проживання наших співвітчизників поза межами України. Як же змінилось їхнє становище після початку повномасштабного вторгнення - від 24 лютого 2022 року - та чому ми від них нічого не чуємо?
Українська спільнота в росії має багатовікову історію, яка сповнена переселеннями, депортаціями (тобто примусовими переселеннями), репресіями та спробами русифікації. Нині українці проживають на своїх етнічних землях, що входять до складу рф: Кубані (так званий Малиновий Клин), Північній Слобожанщині (у Воронезькій, Курській та Білгородській областях), Стародубщині та Донщині, так і в межах діаспори на переважно азійській частині рф: Жовтий Клин (Поволжя), Сірий Клин (Південно-Західний Сибір), Зелений Клин (Далекий Схід). Українці на території сучасної російської федерації опинялися як унаслідок насильних переселень (так, Санкт-Петербург стоїть на козацьких кістках), так і завдяки трудовій міграції (українські заробітчани протягом століть шукали роботи спочатку в європейській, а потім і в азійській частині росії). Незалежно від того, як саме українець потрапив на територію російської держави, він зажди стикався з тим самим ставленням: спробами примусово зробити з нього росіянина. Через це наші співвітчизники об'єднувались і намагались обстоювати свої права: на початку XX століття українці створили Кубанську Народну Республіку та Українську Далекосхідну республіку, які були знищені росіянами. Російська влада (що імперська, що більшовицька) впроваджувала репресії проти українців: заборони української мови та культури, розстріли, табори, ГУЛАГ.
Розпад "імперії зла" (Радянського Союзу) дав надію на перезавантаження відносин між українською спільнотою та росією за участю незалежної України. Так, у 2006-му та 2007 році було проведено засідання Підкомісії з питань співробітництва в галузі культурно-мовних потреб національних меншин Підкомітету з питань гуманітарного співробітництва російсько-українського міждержавного співробітництва. Але вони не мали суттєвого впливу, і рф провадила послідовну "зачистку" всього українського: закриття двох найбільших організацій української спільноти в рф (Об'єднання українців росії та Федеральної національно-культурної автономії українців росії у 2010 році), занесення до списку "іноагентів" відділення Світового Конгресу Українців та Всесвітньої Української Координаційної Ради (2015 рік), закриття єдиної Бібліотеки української літератури в Москві (2018 рік), ліквідація всіх україномовних навчальних закладів.
Після анексії Криму та початку російсько-української війни у 2014 році пропагандистські ЗМІ рф активно нав'язували наративи про українців як "фашистів", "бандерівців", зомбуючи українців, які стали тими родичами з росії, з якими ніхто не хоче спілкуватися. Паралельно з цим проти свідомої частини української спільноти почалися переслідування: проти них відкривалися кримінальні впровадження (як щодо директорки Бібліотеки української літератури Наталії Шаріної), били та вбивали російські шовіністи (як Р. Музиченка у 2015 році).
Попри ці факти знущань російської влади над українцями трудова міграція наших співвітчизників до росії не припинилась. Зокрема українські актори та співаки продовжували працювати в державі, яка вела гібридну війну проти їхньої Батьківщини.
Після початку повномасштабного вторгнення - від 24 лютого 2022 року - українців в росії частіше почали викликати на допити, намагаючись дізнатися про наявність у них "забороненої літератури" та "націоналістичної символіки", арештовувати, фабрикувати проти них справи, знімати із закордонних рейсів. Цим російська влада намагається посіяти страх бути українцем у наших співвітчизників, з огляду на коментар відомої української акторки Галини Безрук, яка живе та працює в рф: "Я боюся, бо мене посадять на 15 років. Я нічого не писатиму", - ця політика дієва та чинить тиск на українців.
Так, українці в росії стали перед дилемою: змішатися з російською Zомбованою біомасою, ставши своїми серед чужих, або боротися за своє право бути свідомим українцем попри засудження з боку русифікованих українців, тобто бути чужим серед своїх. На жаль, більшість наших співвітчизників вирішують пливти за течією, в тому числі й відомі артисти, які відкрито підтримують злочини режиму (як актор Станіслав Бондаренко та співак Вадим Казаченко), або мовчать про них (як акторки Регіна Тодоренко та Нонна Грішаєва, гуморист Антон Лірник, футболіст Анатолій Тимощук). Проте серед українців, які ще до 24 лютого 2022 року працювали в рф, є свідомі громадяни, котрі публічно засудили війну та порвали всі зв'язки з країною-агресором, такі як акторки Катерина Кузнєцова та Міла Сивацька.
Попри всі репресії російської влади український народ завжди був, є і буде. З огляду на це "смерть росії, коли зійде українське сонце", є лише питанням часу.
