Роботу в УВКБ ООН розпочала 1999-го як співробітниця з питань захисту в тодішньому Офісі зв’язку для країн Балтії. Згодом працювала в УВКБ ООН за різними напрямами управління, правової політики та політики захисту. Брала участь у чотирьох гуманітарних місіях в Африці, Європі, на Близькому Сході та в штаб-квартирі УВКБ ООН в Женеві. До прибуття в Україну Кароліна впродовж 4,5 року була заступницею представника 
(з питань захисту) УВКБ ООН у Лівані (є однією з найбільших операцій УВКБ ООН у світі). Має ступінь магістра права зі спеціалізацією з прав людини та права біженців у Стокгольмському університеті. Одружена, має трьох дітей.

— Кароліно, рік тому розпочалося повномасштабне вторгнення рф в Україну. Війна змусила полишити свої домівки величезну кількість людей. Які проблеми є найгострішими для вимушених переселенців, котрих сьогодні налічується в Україні понад п’ять мільйонів?

— Однією з найгостріших для постраждалих від війни людей насамперед є проблема житла. Вже рік внутрішньо переміщені особи стикаються з необхідністю шукати собі житло. Багато хто з них не в змозі винаймати квартиру в Києві, у Вінниці та інших великих містах. Зазвичай найбідніші та найуразливіші переселенці знаходять прихисток у центрах компактного проживання і там зараз залишаються. Умови проживання в таких центрах не дуже добрі, оскільки раніше це були гуртожитки чи якісь старі оселі з дуже примітивним рівнем обладнання. І зараз ми працюємо над оновленням цих місць, аби забезпечити гідні побутові умови для евакуйованих.

Інший пріоритет для ВПО — знайти роботу, і це є ключовим. Люди, які постраждали від війни, мають заробляти кошти для утримання себе та своїх родин і сприяти оновленню економічної активності своєї країни.

І ще, звичайно, найважливішим є отримання доступу до шкіл для дітей у тих містах, куди вони переїхали.
Втім, найбільше бажання внутрішньо переміщених людей — повернутися до місць свого постійного проживання та винайти можливості для відновлення і ремонту своїх помешкань. І в сприянні реалізації цих нагальних потреб переселенців ми бачимо свою місію.

— Чи реалізуються за вашої участі певні житлові програми для  постраждалих від війни?

— Окрім допомоги з оновлення чи розширення центрів компактного проживання на всій території України, що надається нами в співпраці з урядом та місцевими органами влади, діє також програма легких і середніх ремонтів помешкань. На даний момент відремонтували 6,5 тисячі будівель. Роботи стосувалися відновлення дахів, термоізоляції, заміни дверей, підготовки до зими, і цю діяльність плануємо розширювати в 2023 році.

Вклад кожної організації у підтримку понад п’яти мільйонів внутрішньо переміщених людей є дуже важливим, і наша спільна мета — долучати якомога більшу кількість учасників до цього процесу.

У межах ще однієї програми для ВПО «Прихисток», якою керує Міністерство з розвитку громад, територій та інфраструктури, ми надаємо грошову допомогу українським родинам, які прихистили ВПО у своїх домівках. Наразі УВКБ ООН надало підтримку 40 тисячам осіб через цю програму, що також є нашим внеском у спільну важливу справу.

— Чимало вимушених переселенців упродовж року виїхали за кордон і полишили свою Батьківщину. Проте для будь-якої активної людини найголовніше — це залишатися в своєму соціумі, бути корисним і затребуваним у плані працевлаштування. Чи є певні інструменти й підходи, аби люди не виїжджали за кордон, а знаходили для себе зайнятість саме в Україні?

— Ми сприяємо уряду та місцевим органам влади в стимулюванні українців залишатися в своїй країні й повертатися з-за кордону додому. Це — те, що вони саме хочуть, і це — те, чого потребує країна в процесі свого відновлення.
На це, за великим рахунком, спрямовано всі наші програми, включаючи програму ремонтування будинків і надання грошової допомоги. Ми вже забезпечили такою підтримкою понад мільйон українців.

І надання таких важливих предметів побуту, як лампи на сонячних батареях, матраци, ковдри тощо теж стимулює людей, щоб вони не впадали у відчай, жили в гідних умовах і залишалися в Україні. Наприкінці січня я підписала договір із віце-прем’єр-міністром України паном Кубраковим, який називається «Україна — це дім».
І цей дім має два значення — фізичний будинок, де можна проживати, та країна громадянства й емоційного зв’язку — Україна. Завдяки проекту «Україна — це дім» ми створимо практичну платформу для мобілізації допомоги з відновлення та відбудови зруйнованих будинків від гуманітарних організацій, зокрема й УВКБ, а також від агентств з розвитку. Наприклад, Світовий банк може додати фінансування або матеріали людям, яким потрібна допомога у відбудові пошкоджених будівель.
Це також стосується і загальнонаціонального значення слова «дім» як своєї країни. І це допомагає тому, щоби мільйони людей з-за кордону поверталися в Україну до місць свого мешкання.

— Чи надається пріоритет убезпеченню від наслідків бойових дій дітей як найбільш незахищених у цих умовах категорій і маломобільних та інших соціально вразливих категорій?

— Так. Звичайно. На жаль, уся країна постраждала від війни, й ресурсів для підтримки усіх, хто потерпав від бойових дій, звичайно, бракує. Тому ми надаємо пріоритетну підтримку соціально вразливим особам, людям з інвалідністю, багатодітним сім’ям. У співпраці з українським урядом та іншими організаціями ООН і неурядовими організаціями ми формували спеціальні критерії, які називаємо критеріями вразливості, для того, щоб надавати допомогу, по-перше, у вигляді грошової підтримки. І ця допомога найбільш вразливим категоріям населення надається додатково до підтримки, зокрема, з боку уряду.

— Велика частина наших співвітчизників, зокрема в Маріуполі, Мелітополі, Бердянську, містах Луганської області, з перших же днів війни, на жаль, залишилася по той бік фронту. Чи опікуєтеся ви питаннями допомоги цим мешканцям і чи сприяєте їхньому поверненню до нашого українського простору? Наскільки вдається допомагати цим людям?

— Процитую слова координаторки ООН в Україні Деніз Браун, яка зазначила, що саме це питання нас усіх особливо бентежить, і ООН надає дуже багато запитів до уряду України та до уряду росії для отримання дозволу перетнути лінію фронту, щоб побачити ситуацію з людьми, котрі мешкають, наприклад, у Маріуполі. Але на всі ці запити не надходять відповіді з боку російської федерації. Це для нас дуже боляче. І ми прагнемо допомогти всім українцям, хоч би де вони мешкали.
— Напередодні зими досить гостро поставало питання підготовки до холодів: як зимуватимуть люди? Набувало гостроти питання забезпечення їх теплом, звичайно, також і харчування. Зима минає, і якою зараз є ситуація в цьому плані?

— УВКБ забезпечує колективне реагування щодо потреб людей в умовах зими. І ми надали допомогу 1,5 мільйона людей у вигляді опалювальних приладів, ковдр, забезпечення термоізоляції. Також надаємо генератори Пунктам незламності. В мене є детальна інформація щодо напрямків підготовки до зими. За моєю оцінкою, завдяки колективній роботі уряду, місцевих органів влади, гуманітарних організацій, волонтерів, безпосередній підтримці України ми змогли забезпечити для людей можливість зустріти й провести зиму в теплі або максимально наближено до місць, де вони мають помешкання.

Тому що торік існували тривожні очікування чи страх, що взимку буде масивне переміщення людей, котрі залишатимуть свої оселі, й навіть будуть масово виїжджати з Києва. Звичайно, непокоїли нас всіх і території поблизу лінії фронту. Але ми бачимо, що переміщення в Україні було дуже обмеженим узимку. Не спостерігаємо й підвищення кількості людей, котрі виїжджають за кордон. Так, є незначне зростання, але дуже незначне. І той факт, що люди залишаються, — це знак того, що надавана допомога досягла свого ефекту. Люди залишилися у своїх містах і отримали впродовж зими захист від холоду. Але це було б неможливо, якщо б тільки один чи два гравці були би присутні. Це була частина великого колективного реагування на цю проблему.

— Відзначте партнерські організації, які найбільше вам допомагають у цій діяльності.

— В УВКБ діє партнерство з дванадцятьма українськими неурядовими організаціями, серед яких ключовими є Гуманітарна місія «Проліска», «Право на захист», «Крим SOS», «10 квітня», «NEEKA», «Неємія», «Рокада».

— Якими є подальші плани та пріоритети. Адже розпочався рік, і є певні перспективи й завдання, котрі потрібно втілити.

— Найперше завдання — зробити свій вклад у гуманітарну допомогу постраждалих від війни людей. І надання, зокрема, психосоціальної та юридичної допомоги, а там, де можливо, й грошової або натуральної допомоги людям, котрі мешкають біля лінії фронту чи на території, на якій уряд України відновив свій контроль, наприклад, у Херсоні.

Другий пріоритет — це відремонтувати будинки і поліпшити умови перебування людей у центрах компактного проживання. Щоб люди, котрі повертаються, залишались у своїх домівках. А для тих людей, котрі не можуть повернутися і залишаються у центрах колективного проживання, наприклад, для евакуйованих із Маріуполя, були би забезпечені гідні умови перебування.

Ми продовжуватимемо й програму грошової допомоги, надаючи пріоритети найбільш вразливим категоріям, включно з жінками з дітьми, котрі ризикують стати жертвами торгівлі людьми. І ще одна тема, з якою ми працюємо, — це надання захисту людям, котрі втратили документи й котрі потребують юридичної допомоги. Зокрема, яким необхідно отримати свідоцтво про народження чи свідоцтво про смерть. Вони звертаються по юридичну допомогу. Триватиме й подальша підтримка людей, котрі звертаються стосовно компенсації за житло, яке було зруйноване чи пошкоджене внаслідок бойових дій.

Фото Вікторії АНДРІЄВСЬКОЇ.