У січні 2023 року виповнилося 60 років від часу його звільнення з-під варти, а в лютому була річниця прибуття до Рима після заслання.
Патріарх Йосиф-Коберницький-Дичковський народився 17 лютого 1892 року в селі Заздрість на Тернопільщині. Сільська багатодітна родина, в якій зростав майбутній просвітитель, була незрадливою у своїх релігійних переконаннях і сповідувала християнські цінності. Основні принципи, які були закладені батьками у виховання сина, - це чесність та віра Богу, саме цими положеннями Йосиф керуватиметься усе подальше життя.
Йосиф привласнить фамілію свого предка - "Сліпий" і стане іменувати себе Йосифом Сліпим (згідно з розповідями про родовід його пращур захищав Україну на боці Мазепи під Полтавою і зазнав ураження на обличчі та від того став сліпим фізично).
Визначальну роль Йосифа на його науковому шляху відіграла зустріч із Митрополитом Шептицьким, якого він побачив на порогах власної гімназії в 1912 році. Опісля Йосиф Сліпий вступає до Львівської греко-католицької семінарії, де його наставником виявиться Митрополит. Йосиф Сліпий імпонував Андрею Шептицькому, оскільки той вирізнявся допитливістю, обізнаністю церковного життя. Та перед зацікавленим юнаком постала дилема: чи можна поєднувати релігійну справу з наукою? Оскільки така практика одночасного вивчення богослов'я та науки не набула масового поширення через усталені догми,- це змусило студента переосмислювати ситуацію. Проте позиція Шептицького не змусила себе довго чекати, і він наголосив лише на користі поєднання обох напрямів. Згодом наставник сприятиме подальшому розвитку семінариста і відправить його на навчання до Австро-Угорщини, в Інсбрук, де студент опанує польську, російську, німецьку, французьку, італійську, англійську мови. Йосиф Сліпий був принциповою людиною і твердо тримався наміченого курсу, тому його віддана діяльність привела до захисту докторської праці "Поняття про вічне життя в Євангелії св. Іоана" в Інсбрукському університеті у 1918 році, а згодом в 1922-му він захистив працю "Начало духопоходження у Пресвятій Трійці" латинською мовою, склав допоміжний іспит та отримав наукове звання agregatus magistr. З цього моменту він розпочав активну наукову діяльність та не раз друкував свій науково-богословський доробок.
Романа Лебедович-Навроцька, яка була активним діячем католицького руху "Свята Софія" у Філадельфії та іноді супроводжувала Йосифа Сліпого за кордоном, казала, що Блаженніший друкував багато власних праць, особливо в Римі. Він піклувався про те, щоб розвивались наука і християнське вчення. Найбільше цю тему він висвітлить у предметі "Християнська педагогіка", який передусім передбачав навчання молоді, оскільки за його концепції саме юнацтво піддане багатьом спокусам, тому молоде покоління варто направляти і вчити Божого слова. Водночас Йосиф наголошував на тому, що пізнання релігії не може бути нудним предметом, оскільки Бог усіх чує. За його словами, релігія - це не тотальне обмеження та заборони, а насамперед спілкування з Богом та істинне розуміння власних бажань. Аби зрозуміти сутність людини, ставив питання на тематику способу життя, звичок, цінностей... - саме ці аспекти виносив Йосиф, щоб краще дослідити діаспору. Він не лише досліджував, а й консультував, приймав людей українського походження, щоб вислухати їхні історії. Праведник вірив, що зроблені ним дослідження, молитвеники, богослужебні книги обов'язково згодяться в Україні. Але не всі спочатку повірили у його ідею відновлення Незалежності та можливості повернути надбаний науковий доробок до українців, проте, незважаючи на це, він продовжував друкувати так, що в коридорах заснованого ним Собору святої Софії були стоси книжок, які заповнили практично всю площу кімнат.
У 1926-му у віці 30 літ Йосиф Сліпий отримав нову посаду професора у Львівській духовній семінарії, а через декілька років став ректором закладу. Паралельно з викладанням займався написанням статей з богослов'я, філософії... Заснував Богословське наукове товариство, яке, за словами дослідниці Олександри Киричук, "не уступало Науковому товариству імені Т. Шевченка". Згодом Йосиф долучиться і до НТШ.
Через декілька років він починає цікавитись матеріальними пам'ятками, які пов'язані з церквою, та долучає студентів до предметів історії та археології, зокрема, завдяки його ініціативі вдалось відкрити філософський факультет, де було включено обидва предмети.
У 1939 році Йосиф Сліпий перейняв укази Митрополита і почав числитись архієпископом, а згодом, в 1944-му, після смерті Андрея, став спадкоємцем влади, отримав посаду Митрополита та очолив УГКЦ. Андрей Шептицький давно помітив організаторські, лідерські здібності у Йосифа Сліпого, тому спочатку запропонував посаду, а після відмови дуже сильно наполіг - і це подіяло. Хоча Йосиф Сліпий, згідно з його коментарями, залишався не дуже задоволений таким рішенням і сприймав цю честь як тягар, проте продовжував виконувати місію - захищати інтереси УГКЦ.
У 1945-му був заарештований "за співпрацю з німецько-фашистськими окупантами" на вісім років. Після звільнення у 1953-му сценарій повторився, і Йосиф знову опинився під вартою, радянською владою був ідентифікований як рецидивіст. 18 років провів на засланні в Сибіру, Мордовії та інших регіонах срср. У 1963 році Йосифа Сліпого було звільнено, проте надати остаточну відповідь, чиїми зусиллями вдалося добитися свободи, - непросто, оскільки існує декілька версій. Одна з них стверджує, що втручання Папи Івана XXIII та Президента США Джона Кеннеді вплинули на рішення тодішньої влади скасувати вирок і відпустити Йосифа Сліпого на II Ватиканський Собор, а другий варіант стосується ініціативності Хрущова, яка наразі не доведена цілковито.
Уже опісля пережитого Йосифа Сліпого покликали на II Ватиканський Собор, завдяки якому буде ухвалений Декрет про екуменізм, котрий був важливим для вірян католицької церкви та християн. Ще 20 років вірно служитиме Йосиф Сліпий у новозбудованих ним закладах та церквах, окрім УКУ, оскільки в'їзд в радянську Україну для нього був під забороною.
Не зламали Йосифа Сліпого ґрати, фізичні знущання, поневіряння. Тримався власних поглядів та залишався незрадливим церкві навіть у тих випадках, коли йому пропонували звільнення за умови переходу до російської православної церкви. Іноді Йосиф мав можливість листування і використовував її, аби закликати не зрікатися власної віри.
Керувався висловом "Per aspera ad astra" - "через терни до зірок", який став його життєвим кредо. Він передбачає досягнення поставленої мети, незважаючи на перешкоди, які можуть трапитися на шляху. Був захоплений філософією, особливо працями Сократа, оскільки це одна з його найбільших уподоб.
За словами Романи Навроцької: "Від нього віяло чимсь таким сильним... то як на Вас подивився Блаженніший, то здавалось, що наскрізь Вас пізнає... Я думаю, що і так було, я і так переконалась через кілька таких випадків, коли Блаженніший про когось якусь думку сказав - він знав докладно... Блаженніший цікавився нашим життям на еміграції...".
