З якою метою, якщо жінка не пише ні віршів, ні прозу?
Зворушливу історію розповів письменник, редактор видавничого дому «Моя Вінниччина» Михайло Каменюк.
— До письменників здебільшого приходять ті, хто пише вірші чи прозові твори, — каже пан Михайло. — Я був упевнений, що Ольга Йосипівна так само, як інші, принесла свій творчий доробок.
Утім, розмова з незнайомкою подарувала приємні хвилини з іншої нагоди.
Вона уточнила, що водієм трамвая почала працювати ще у 1970 році. Упродовж 50 літ виконувала цю нелегку роботу.
За цей тривалий час зустрічалися різні пасажири. Спілкування з одним із них запам’яталося на все життя.
— Якось до мене в кабінку зазирнув приємний на вигляд чоловік, — розповідала пані Ольга. — Похвалив мене, що так майстерно керую трамваєм, не забуваю оголошувати назви зупинок. Сказав, що часто їздить цим маршрутом, тому знає, про що каже. На закінчення тієї короткої розмови подарував збірку віршів з автографом. Написав у книжці на згадку гарні слова. Подякував за мою нелегку працю, уважне ставлення до пасажирів. Із книжки я дізналася, що тим чоловіком був вінницький поет Василь Кобець. Його подарунок досі зберігаю із вдячністю.
На жаль, поета вже немає серед нас. Нещодавно Ольга Йосипівна дізналася, що відбудеться вечір пам’яті Василя Кобця. Прийшла. Взяла із собою той давній подарунок. Сфотографувалася з учасниками вечора — майстрами слова, рідними поета.
До Михайла Каменюка звернулася з проханням, аби поділився з нею світлинами з вечора пам’яті. Сама вона не фотографувала. Сказала, що має намір передати фотографії до Музею вінницького трамвая.
Жінка також попросила передати у музей книжки Василя Кобця.
— Нехай би бачили нинішні працівники трамвайно-тролейбусного управління, що нашу працю цінують відомі люди міста, залишають слова подяки, — розповідає Ольга Нароцька. — Для нас, водіїв трамваїв і тролейбусів, усі пасажири, як то кажуть, на одне лице. Але вони різні, серед них є відомі люди. Про це треба пам’ятати під час обслуговування. Зрозуміло, що ставитися до всіх слід однаково з повагою, незалежно від віку, статі, посад тощо.
Водночас думати, що у вагоні дуже різні люди.
Автор запитав у Михайла Каменюка, які книжки передадуть до Музею вінницького трамвая.
Перед тим, як відповісти на запитання, пан Михайло поділився враження ми від розмови з несподіваною гостею.
— Здавалося б, проста історія, але вона зачепила за живе, зігріла серце, — каже пан Михайло. — Подумав, що і я не раз їхав у трамваї, яким керувала пані Ольга. Її розповідь спонукала задуматися над тим, як важливо подякувати людині за її роботу! Така подяка нашого колеги Василя Кобця залишила приємні спогади в серці жінки на все життя. Як кажуть, роби добро — і тебе пам’ятатимуть люди.
За словами співрозмовника, Музей вінницького трамвая отримає, крім книжок Василя Кобця, низку інших поетичних і прозових творів вінницьких письменників. Можливо, рядки деяких із них народилися під час поїздки у трамваї? Можливо, саме в тому, яким упродовж п’яти десятиліть керувала Ольга Нароцька.
Від імені колег по перу Михайло Каменюк подякував гості за пам’ять і щирі спогади про колегу — Василя Кобця.
Вінницька область.
Фото надано Михайлом Каменюком.
