З повним тезкою Великого Кобзаря, Тарасом Григоровичем Шевченком (на знімках), я познайомилася тепер уже у далекому 2014-му. 

Щоправда, вісімнадцятирічного хлопця, студента-історика Черкаського національного університету, тоді ще ніхто не величав по батькові. Хоч він уже на той час заслуговував на неабияку повагу й шану.

Фото зі сторінки Тараса Шевченка у Фейсбуці.

Просто з київського Майдану хлопчина вирушив на війну. Хоч був поранений у сутичках з беркутнею і його жодні військкомати не брали на облік. Тарас сам добрався до Дніпропетровська і став бійцем добровольчого корпусу — ДУК.

Пройшов найгарячіші точки донецьких степів. Мав поранення й знову повертався у стрій.

...Напередодні святкування 30-річчя Незалежності, у серпні 2021 року, я попросила Тараса Шевченка написати для нашої газети своє бачення розвитку українського історичного шляху. Він погодився і невдовзі «Голос України» під заголовком «Історія слабких не любить» опублікував його лаконічні, але глибокі роздуми. Я тоді щиро похвалила хлопця: «Ти написав, як Ремарк...»

Нині, перечитуючи Тарасові рядки, не можна не дивуватися далекоглядним, а то й пророчим словам молодої людини, яка стала на захист своєї Батьківщини й усвідомила-передбачила майбутню смертельну небезпеку:

«...Я історик і добре знаю, якщо наша держава не буде боротися — нас знищать, — писав тоді атовець Тарас Шевченко. — Я ненавиджу чути фразу «такого не може бути» від представників нації, яка за неповних сто років пережила геноцид, етноцид, масові репресії, дві світові війни та екологічну катастрофу. Єдина можлива гарантія, що цього не станеться знову, — сильна держава Україна, яка стоятиме на смерть за кожен метр території та кожного громадянина.

Війна не буває без помилок, вона не буває легкою прогулянкою, вона не буває без жертв. Але це той хрест, який мусить нести наш народ. Інакше ми зникнемо у вирі історії. Відбудеться Україна чи ні — залежить лише від нас.

Історія слабких не любить».

...Минуло 12 місяців повномасштабної війни з історичним ворогом. Для таких, як Тарас, хто з 2014 року взяв до рук зброю, щоб нищити озвірілого окупанта, дев’ять років.

Двадцятисемирічний боєць Збройних Сил України Тарас Шевченко, котрий безліч разів дивився у вічі смерті й тримав на руках побратимів, які помирали, опублікував на своїй сторінці у соціальній мережі ось ці до болю щемливі, проникливі рядки:

«Довгі 9 років...

За звичкою хотів написати «Фейсбук нагадав», але ні — сни. Як і всі 9 років до того.

Небесні сотні стали батальйонами.

Будівельні каски — кевларовими шоломами.

Фанерні щити — гранатометами.

Незмінним лишився дух, який 9 років тому підняв людей з дерев’яними щитами під свинцеві кулі, дух, який 9 років по тому підняв громадян з кулеметами Дегтярьова і коктейлями Молотова назустріч елітним дивізіям росіян.

Дух одвічної стихії, дух України.

За ці роки я зрозумів, що ти проживеш рівно стільки, скільки призначив тобі Господь, ні миттю більше, ні миттю менше, і незвідані Його шляхи.

Зрозумів, що Господь дає нам лише такі випробування, які ми можемо винести.

Якусь частинку своєї душі я назавжди залишив на закривавленій бруківці Майдану, якусь — у мертвих посадках Донбасу, якусь — у лютневому Києві, якусь — у гарячих степах півдня. Іноді запитую, що ж, крім нічних жахіть, залишив для себе...

Для себе лишив втіху, що весь наш біль, кров, піт колись стануть лише сторінками в підручнику історії для наших дітей.

Історії вільної України, щасливої України.

Довгі 9 років...».

Черкаська область.

Нове трактування пророка у сучасній музиці

Цей проект називають «І на оновленій землі...». Його організатори та учасники — Леся та Галина Тельнюк і головний хормейстер хору Київської опери Анжела Масленнікова. Концерт відбувся 8 березня в Національній опері.

Проект «І на оновленій землі...», кажуть організатори, це не данина моді, не спроба представників субкультури встановити ще один монумент Шевченку, а радше — прагнення показати його людяним та зрозумілим кожному.

У концерті лунали слова нашого пророка, написані в далекі часи, але які мають велике значення і силу нині, коли ми ведемо повномасштабну війну проти геноциду нашої нації і знищення нашого мистецтва та намагання стерти код нашої національної ідентифікації. Такий собі контрнаступ на культурному фронті задля нашої Перемоги, адже геніальний Тарас Шевченко і є уособленням непереможного духу українців.


Кобзар в українській військовій формі.

Художник Михайло Дяченко з Дніпра.