Серед відзначених наприкінці 2022 року Верховною Радою України п’ятьох молодих людей — захисників України Премією за внесок у розвиток парламентаризму та місцевого самоврядування Андрій Рубанка та Іван Роговий мають багато схожого у своїх біографіях та ставленні до всього, що нині відбувається в країні.

Коли Андрію та Івану повідомили про рішення Верховної Ради України нагородити їх премією, обидва чемно відмовили на пропозицію прибути до Києва і отримати нагороду персонально. Бо Іван та Андрій, кожен у своєму підрозділі, виконували бойові завдання в найгарячішому місці російсько-української війни — на сході країни. Відлучитися вони не могли, тож премії отримали дружина Івана Марина та друга половинка Андрія Людмила разом з 4-річним сином Макаром.

Вони майже ровесники. Андрію 30 років, Івану — 31, за кілька днів виповниться 32. Молоді люди — земляки. Обидва родом із селища Велика Димерка Броварського району. Щойно почалася війна, Андрій та Іван одними з перших записалися до лав територіальної оборони. Уже потім бурхливі, драматичні події лютого-березня 2022 року повели їх трішки різними дорогами, але одним курсом — захисту України, боротьби з ворогом.

«Я розумів, що війна не обійде нашу Велику Димерку. Рішення ж було без роздумів і одразу — записатися до територіальної оборони», — каже Андрій (на знімку).

Зрозуміло, що в перші дні початку війни була і якась, але коротка за часом, розгубленість, і певне нерозуміння. Однак одразу стали з друзями гуртуватися, формувати територіальну оборону, облаштовувати блокпости», — розповів Іван.

На долю Івана та його товаришів по територіальній обороні в селищі випали перші побачені смерті від рук окупантів. Злість закипала, коли вони стали свідками того, як російський БТР, рухаючись на повному ходу, розстріляв у їхній Димерці автомобіль. Він просто виїжджав з однієї вулиці на іншу. У салоні було подружжя. Хлопці забрали документи та телефони, щоб не потрапили до рук ворога. Іван та друзі першими телефоном повідомили дочці про загибель її мами та вітчима.

А буквально через кілька хвилин крізь паркан двору, де вони перебували, тероборонівці побачили двох рашистів, які йшли вулицею у напрямку центру селища. Та ще й горланили: «Путин — х__ло!».

Хлопці-димерці не повірили ні цьому, ні крикам: «Ребята, мы же свои!», і дуже скоро два молоді рашисти вже лежали з підбитими ногами на асфальті.

Іван каже, що рішення взяти їх у полон у нього та хлопців з’явилося одразу. Додає, що психологічного бар’єру — стріляти чи не стріляти — у них не було.

«Вони ж першими відкрили стрілянину. Тим паче, по мирних жителях, наших земляках, бездумно вбивши їх, — упевнено говорить Іван. — До того ж ми вирішили взяти їх у полон, а не відправляти, як тепер кажуть, одразу на концерт кобзона».

У цих вояків хлопці вилучили документи — 19-річного та 20-річного «ацвабадітілєй», а в кишенях знайшли перші побачені на власні очі результати мародерства «другої армії світу» — награбоване золото, прикраси, долари.

Один з них був у новісіньких кросівках.

«То вы не видели наших офицеров — вот они уже упакованы!» — намагалися белькотіти хоч щось у своє виправдання ще практично безвусі вояки.

Рашистів, сміливо і рішуче затриманих димерськими тер-оборонівцями, здали в руки Збройних Сил України. І це були, напевно, перші полонені в Броварському районі.

Далі, коли рашисти окупували селище, Іван Роговий та побратими пішки долають майже 15 км до неокупованого Скибина, потрапляють до Броварів та певний період несуть службу на місцевому блокпосту в Скибині. Після цього Іван Роговий сам йде до військкомату і вже 22 квітня 2022 року вирушає на фронт до своєї розвідувальної частини, в якій служить ось уже дев’ять місяців за спеціальністю, набутою під час строкової служби. Служба в розвідці вимагає відмови від публічності, тому в цій статті замість фотографії Івана буде розміщена фотографія його дружини Марини (на знімку).

...Андрій Рубанка від самого початку війни вирішив, що сидіти склавши руки, зрозуміло, він не буде. У нього родина, малолітній син. Їх треба захищати, відстоювати їхнє майбутнє, власне — відстоювати життя.

Одразу записався до димерської територіальної оборони, вів активну роботу, буквально в перші дні готував її до дієвого захисту. А вже після деокупації Київщини молодий чоловік сам добровільно йде до військкомату. Андрій пройшов кілька етапів перевірки, підготовки — тоді із 40 охочих до прикордонної частини відібрали 12 осіб. І з травня минулого року він служить командиром відділення на сході України, у гарячій точці, вже дев’ять місяців.

...Іван Роговий та Андрій Рубанка і справді багато в чому схожі. Власне, як і тисячі або й мільйони українців.

До лютого 2022 року вони планували, зрозуміло, мирне життя. Наприкінці місяця Іван з дружиною Мариною хотіли відпочити закордоном, відзначити річницю спільного сімейного життя, а потім — добудувати будинок і жити, жити. Виховувати майбутніх дітей. Можливо, повернутися до однієї зі своїх цивільних професій — зварювальника. А, можливо, зайнятися чимось іншим.

Андрій Рубанка мріяв з дружиною та сином поїхати відзначити своє 30-річчя 1 грудня десь у теплих краях, можливо, у Єгипті. Виховувати сина, зміцнювати родину, зростати професійно, у нього в кишені — диплом Національного авіаційного університету. Усе ж життя  попереду! Але так сталося, що свій ювілей у перший день зими у 2022-му він зустрів знову у холоді. Мало того — в окопі, і поруч були поранені побратими.

Ці молоді люди єдині в тому, що без зайвих високих слів про патріотизм, без пафосу й роздумів стали на захист своєї родини, своєї землі, своєї Батьківщини. Просто й усвідомлено!

Вони схожі і у своїй упевненості та оптимізмі — що все буде добре і все закінчиться нашою Перемогою. Як би важко нам не було.

«Яка у нас, у військах, налаштованість? Тільки на Перемогу!» — навіть без сотої долі секунди вагань відповідає Іван Роговий.