На колишньому смітнику на околиці селища Вапнярка, що на Вінниччині, монах Серафим (на знімку) збудував монастир з храмом. Стартовий капітал — кошти від продажу власної квартири. Закінчували роботи на пожертви віруючих.

Десять років тому у Вапнярку приїхав монах Серафим. Створив парафію УПЦ Київського патріархату, першу в Томашпільському районі, до якого входить Вапнярка. Через п’ять років почав будувати обитель. Монастир назвали Свято-Феодорівським на честь преподобного князя Острозького. Тут є й православний храм. І монастир, і храм урочисто освятили 2012-го.

За словами настоятеля, будувати було дуже важко, а ще важче навернути людей до віри.

З двадцяти чоловіків, які проходили випробування чернецтвом, монахом не став жоден. «Не витримали правил проживання за монастирським статутом, — каже настоятель Серафим. — Зате отримали постриг і стали монахинями двоє представниць жіночої статі. Нині вони перейшли в жіночий монастир». Яким був шлях отця Серафима до чернецтва? Про це та про плани обителі розповідає настоятель Свято-Феодорівського чоловічого монастиря архімандрит Серафим.

Проміняв Михайлівський Золотоверхий на периферію

Вапнярку отець Серафим обирав двічі. Патріарх Філарет пропонував іти на службу в один з київських монастирів або тих, що в Київській області. Схоже, монах здивував його. Сказав, що хоче спробувати розпочати все з нуля, щоб перевірити, на що він здатний.

Перші роки у Вапнярці службу проводили у житловому будинку. В одній половині жив отець Серафим, в іншій — облаштували храм. А через п’ять років отримали землю і взялися за будівництво монастиря. Саме тоді отець Серафим отримав диплом магістра богослов’я. І його залишили на службі в Києво-Михайлівському Золотоверхому монастирі, що в самому центрі столиці, при Свято-Михайлівському соборі.

За умов добре налагодженого життя в столиці отця Серафима не полишала думка про невелику парафію у Вапнярці. Хотів довести до кінця задуману справу. Та й віруючі не раз просили і телефоном, і під час приїздів у Київ, щоб не залишав їх. Його відпустили завершувати будівництво монастиря.

«Ніколи не думав, що стану священиком»

У родині отця Серафима не було священнослужителів. Батько — інженер, старший брат так само, нині мешкає в Києві, займається бізнесом. Мати вчителювала, була завідувачем у дитсадку. Справжній інтерес до церковного життя виник, коли став учителювати. Почав співати у церковному хорі, їздити по монастирях. Дівчата, з якими зустрічався в університеті, не здавалися такими, з якими можна створити гарну сім’ю. Цікавість до життя ченців вплинула на остаточне рішення іти в монастир.

Перед тим як отримати чернечий постриг, треба пройти випробування і фізичних, і духовних сил. Одразу після постригу на монаха чекає ще один непростий іспит.

— До того як стати послушником, я більше року виконував у монастирі різну роботу, — каже співрозмовник. — Тих, хто добровільно і безкорисно трудиться, але не є монахами, називають трудниками. Це перший крок до монастирського життя. Якщо остаточно визначився з намірами, стаєш послушником. Раніше період послушництва становив три роки. Тепер термін визначає настоятель залежно від того, як проявляє себе людина.

Обряд постригу — процедура дещо незвична. Традиція передається з давніх часів. Проводить постриг настоятель монастиря або владика єпархії. Відбувається він у храмі в присутності монахів, віруючих, які прийшли на службу. Послушника одягають у довгу білу сорочку. Мають бути повністю закриті руки і ноги. Від одного кінця храму до другого він повинен проповзти на ліктях і на колінах. У цей час над ним тримають довгу чорну ряднину, шлейф якої залишається на тому місці, по якому проповз послушник. Потім встає на ноги перед тим, хто здійснює обряд. Читає молитву. Виконавець обряду тричі кидає на землю ножиці і просить послушника подати їх. Постриг волосся на голові роблять у чотирьох місцях. Після цього на нього одягають чорний одяг, в якому він ходитиме в монастирі.

Коли ченці і віруючі розходяться після служби, новоприйнятий монах залишається в храмі. Весь час він читає молитву. Має це робити вдень і вночі доти, доки стане сил. Без їжі, води і сну. Таке випробування монахи витримують здебільшого дві-три доби.

Відбудують спалену церкву

— Нічого надзвичайного від послушників не вимагаємо, — каже отець Серафим. — Не лихословити, не курити, не вживати спиртного, вихід за територію монастиря тільки з дозволу настоятеля, спілкування з представницями жіночої статі, які приходять на службу, не має бути таким, що передбачає продовження стосунків. Користуватися мобільним телефоном — тільки після вечірньої служби. Телевізори є в келіях, але вмикати їх можна з дозволу настоятеля. Дивляться переважно новини. У монастирській бібліотеці є багато дисків з фільмами на релігійну тематику. Їх можна дивитися у вечірні години. Відхід до сну о 22-й. Щоденна молитва і робота — основна вимога кожного, хто вже прийняв постриг чи хто готується до цього. Монастир у Вапнярці постав на місці колишнього смітника. Тут раніше був клуб. Але будівля розвалилася, залишилися тільки стіни. Тут зробили сміттєзвалище.

Неподалік новозбудованої святині є фундамент церкви 1747 року.

Храм був дерев’яний, згорів. Після того як отець Серафим висловив готовність збудувати на фундаменті старої церкви невелику каплицю, влада передала територію монастирю.

— Хочемо ще збудувати шість келій і трапезну, — каже отець Серафим. — Тут буде наш монастирський скит. Посадимо сад, вирощуватимемо городину. Тут більше місця, ніж біля монастиря. Дасть Бог, оживе забутий храм. А почнемо з упорядкування могил священиків, які залишилися без догляду після того, як не стало храму.

Вінницька область.

ДОСЬЄ

39-річний архімандрит Серафим народився в Іркутську, з батьками жив у Киргизії, навчався у Мінську й Києві. Родина батька походить з Сумщини. Туди й повернулися батьки після багатьох років мандрівної роботи. Після закінчення Білоруського держуніверситету приїхав до них і молодший син. Перед тим у сільській школі викладав російську мову і літературу, був заступником директора. А через сім років пішов у монастир. Глинська пустинь — один з найстаріших на Сумщині монастирів. Тут, у 400-річній обителі, що стоїть у лісі далеко від людської суєти, рік ходив у послушниках, потім отримав чернечий постриг. Згодом його висвятили в ієродиякона, і він став священнослужителем, був помічником священика в одній з парафій УПЦ Московського патріархату.

 

Зустріч з патріархом УПЦ Київського патріархату змусила до подальших роздумів молодого священика. Після цього він перейшов на службу до Київського патріархату. Закінчив Київську богословську академію, отримав диплом магістра богослов’я. Пройшов усі щаблі церковної ієрархії — від ієродиякона до архімандрита. Має нагороди УПЦ КП.

 

Фото автора.