З цієї нагоди фахівці Краєзнавчого музею імені Василя Кричевського підготували тематичну виставку.
Та, оскільки ще до великої війни розкішну будівлю цієї скарбниці минувшини закрили на реставрацію, організатори експозиції, так би мовити, попросилися в гості до колег із Літературно-меморіального музею Володимира Короленка. Тим паче, що письменник і вчений були троюрідними братами…
На відкриття виставки зійшлися науковці, музейники, держслужбовці, педагоги, бібліотекарі, краєзнавці… Зокрема й ті, котрі вже чимало років мандрують полтавськими шляхами Володимира Вернадського. Тож дослідили їх, як і пракорені вихідця з давнього українського козацького роду, досить ґрунтовно. Дехто з них про представлені на виставці експонати з фонду академіка в краєзнавчому музеї, здається, міг би розповідати годинами…
Надто з огляду на те, що серед них є справді унікальні. Як, скажімо, зібрані Володимиром Вернадським ще замолоду в Кременчуцькому повіті зразки ґрунтів, гірських порід і мінералів. Неабияку цінність становлять і рукописи, листи-автографи, прижиттєві видання наукових праць вченого, спогади про перебування його родини в Полтавському краї, фотовідбитки, мистецькі твори з присвятою світочу науки.
Серед останніх вирізняється копія першого прижиттєвого портрета Володимира Вернадського (на знімку), написаного 1913 року його близькою родичкою художницею Катериною Зарудною-Кавос. Оригінал зберігається в одному з російських музеїв. А відкрив цей твір для полтавців багаторічний дослідник життєпису видатного натураліста, вчений-ботанік і педагог Віктор Самородов. Саме на його пропозицію художник краєзнавчого музею Валерій Побоков виконав копію портрета.
Він особливо близький краянам насамперед тому, що художниця створювала цей образ знаменитого родича, перебуваючи на його дачі, яка «вгніздилася» на знаменитій Бутовій горі, поблизу містечка Шишаки. Тобто саме там, де невдовзі природознавець і філософ Володимир Вернадський не лише відпочивав, а й плідно працював. Та, власне, задумував і творив нове вчення про живу речовину, біосферу й ноосферу. Прагнучи дати людству ключі до розуміння його місця у Всесвіті та застерегти від «нерозумного» буття, що вбиває не лише гармонію з природою…
На презентації виставки промовці, звісно, не могли не згадати й щирі вболівання Володимира Вернадського за долю України та українців. Учений не був «самостійником», але послідовно підтримував автономістські прагнення співвітчизників, засуджував будь-які прояви національного поневолення, утиски української мови тощо. Водночас захоплювався нашим фольклором, глибоко шанував творчість Тараса Шевченка.
Тож зовсім не випадково наймолодша учасниця заходу, шестикласниця школи №10 Софія Яремченко продекламувала вірш Кобзаря «Минають дні, минають ночі», який так подобався вченому. А співак і викладач музичного коледжу імені М. Лисенка Руслан Христиченко виконав українську народну пісню «Там, де Ятрань круто в’ється». Її Володимир Вернадський із захопленням слухав у тих же таки Шишаках…
Полтава.
Фото зі сторінки Полтавського краєзнавчого музею ім. В. Кричевського в Фейсбуці.
