Однак воєнні випробування стерли межі між фронтом і тилом. Область змушена була переорієнтувати свою економіку, інфраструктуру, практично всі сфери життя на воєнний лад. З новими, не знаними до цього, викликами зіштовхнулись і органи місцевого самоврядування. До всіх звичних завдань додалось чимало нових.

З якими випробуваннями довелося зіштовхнутись обласній раді? Як вона зуміла переорієнтувати свою роботу так, щоб згуртувати всіх заради однієї мети — Перемоги? Хто став її новими надійними партерами? Про це розповіла голова Хмельницької обласної ради Віолета Лабазюк (на знімку).

— Розміреність життя в найкращому розумінні цього слова для обласної ради зникла буквально в один день, коли прозвучало слово «війна». І річ не в тому, що програми та проєкти, які ми розробляли й приймали на роки, частково втратили свою актуальність. Вони залишаються важливими для розвитку області, і впевнена: ми обов’язково до них повернемось і все виконаємо. Просто це дещо відкладається. Для чогось фінансовий ресурс знайдеться пізніше. А щось треба робити негайно.

Майже 400 тисяч внутрішньо переміщених осіб, які пройшли через Хмельниччину, — це стало нашою найпершою програмою. Вони потребували підтримки з першого дня. Хтось поїхав далі, але десятки тисяч залишились у нас. Людям потрібні житло, одяг, харчі, медична допомога, соціальний захист... Зрозуміло, що в розпорядженні місцевих органів самоврядування не було таких значних фінансових ресурсів, щоб усе це забезпечити. Тому ми почали шукати партнерів, котрі готові прийти на допомогу.

Хоча ми прагнули єдності, однак таких тісних контактів з країнами Євросоюзу область раніше не мала. Чи не найбільшим донором для нас стала Польща, її Куявсько-Поморське воєводство, міста Вальц, Торунь, Ополе, Грудзьондз, Краків, численні доброчинні фундації. Нам також вдалося налагодити співпрацю з англійськими, німецькими, американськими волонтерами, доброчинцями, підприємцями і представниками тамтешніх органів влади. Вони надіслали на Хмельниччину сотні тонн гуманітарних вантажів. Прийняти, розподілити, передати тим, кому вони призначені, — це завдання взяли на себе наші волонтери та центри гуманітарної допомоги, що працюють при обласній раді та практично в усіх населених пунктах краю.

Ось днями побувала в Теофіпольській селищній територіальній громаді, де зустрілася з родинами внутрішньо переміщених осіб. Із селищним головою обговорили проблеми, які можемо розв’язати разом. Від обласної ради передала набори, які ми отримали завдяки співпраці з американською благодійною організацією та БФ «Разом до Перемоги. Хмельниччина». А переселенцям, які знайшли прихисток у Кунчанській гімназії, розповіла про програми підтримки. Наостанок зустрілися зі старостою та волонтерами села Поляхове, щоб насамперед подякувати за їхній внесок у Перемогу України.

Так живуть усі наші тилові громади. Кожна ділиться всім, що має.

— Організувати життя переселенців — непросте завдання. Як із ним вдається впоратися?

— Це справді так. Адже десяткам тисяч людей, які прибули до нас, доводиться розпочинати життя просто з нуля. Дуже хотілося б допомогти їм усім. Але поки що даємо те, що можемо. Так, працюючи разом із волонтерами й доброчинцями, обласна рада залучила дванадцять тонн продуктів, які роздали родинам внутрішньо переміщених осіб, що живуть у наших громадах.

А спільно з благодійним фондом «Разом до Перемоги. Хмельниччина» та однією з релігійних організацій роздали продуктових сертифікатів на пів мільйона гривень для закупівлі продуктів в одній із торговельних мереж. Їх отримали люди з інвалідністю, багатодітні родини та сім’ї військовослужбовців з-поміж ВПО.

Разом із волонтерськими спільнотами обласна рада, наші депутати опікуються переселенцями з Донеччини, Харківщини, Луганщини та інших регіонів. Ми працюємо у партнерстві з такими громадськими організаціями, як «Донеччина — Хаб», «Я — Маріуполь» та іншими. І вкотре переконуюсь, що тільки наша згуртованість допомагає виживати у складних умовах війни.

— На Перемогу доводиться працювати не тільки громадам, а й кожній галузі краю. Як тепер живеться медичним закладам? Чим може допомогти їм влада?

— Рік війни показав, як вони змінились. Якщо до цього ми здебільшого говорили про необхідність підтримки нашої медицини, то тепер бачимо, як вона мобілізувала всі свої ресурси й підтримує інших. Насамперед маю на увазі те, як лікарі самовіддано рятують життя наших воїнів. Вони оперують, лікують, проводять реабілітацію тих, хто повертається з поля бою травмованим фізично, психологічно і морально. А обласна рада намагається усіляко підтримати комунальні заклади охорони здоров’я.

Ми розуміємо, що розраховувати лише на бюджетну підтримку в нинішній ситуації вкрай важко, хоча держава намагається зробити все, щоб медицина продовжувала працювати стабільно.

Але й обласна рада підставляє своє плече. Торік наша делегація побувала у США, і завдяки контактам, які нам вдалось налагодити, ми весь час отримуємо гуманітарну допомогу, яку передаємо медикам.

Лише завдяки меморандуму, який було підписано між обласною радою та однією з американських релігійних організацій хмельницькі міська і обласна лікарні та обласний госпіталь отримали реабілітаційне та хірургічне обладнання майже на п’ять мільйонів гривень. Частину його вже використовують для лікування пацієнтів з травмами головного та спинного мозку, частковим паралічем, пошкодженням м’язів, травмами хребта, ампутацій тощо. Усі ці діагнози стали актуальними для наших поранених воїнів, яких ставлять на ноги хмельницькі лікарі.

А кілька тижнів тому з американського штату Юта передали дорогий розхідний матеріал для медичного обладнання. Цей вантаж, вартістю понад два мільйони доларів, для нас зібрала благодійна організація «Globus Relief». Його розподілили між шістьма закладами охорони здоров’я обласної комунальної власності та двома багатопрофільними лікарнями, де лікуються військовослужбовці.

Коли говоримо про медицину, розуміємо, що вона рятує життя. Але сьогодні робота будь-якої галузі, окремого підприємства чи кожного з нас є справді життєво важливою. Гарячим став не тільки фронт, а й тил, де немає нічого другорядного у справі Перемоги. Прийде час і ми обов’язково повернемося до наших мирних занять і обов’язків. Але всі ми, і влада в тому числі, станемо іншими, навченими досвідом війни й боротьби за життя. Він гіркий, цей досвід, та, здобувши його, країна стане сильнішою.

Хмельницький.