Арт-інсталяція зображення Богоматері Оранти Софії Київської в Національному музеї Тараса Шевченка.

Символізуючи сучасний літопис героїчного спротиву України, інсталяція виконана як колаж із тисяч фото незламних українців і представників великих націй, які стали пліч-о-пліч з Україною.

Понад 7 тисяч реальних історій із різних куточків України та світу!

Можливо, серед цих фото, з яких викладено Оранту, хтось побачить себе, свого сина, доньку, батька, матір, друга, або дізнається про когось незнайомого, чия історія примножить сили і зміцнить віру в нашу Перемогу.

Кожен може долучитись до написання сучасного літопису і додати свої історії захисників, волонтерів, медиків, діячів культури, освітян, електриків, рятувальників, державників, представників ЗМІ, бізнесменів, спортсменів, дипломатів, іноземних партнерів, які буде додано до Оранти у день нашої Перемоги!

Чудовий мозаїчний образ Богоматері Оранти XI століття можна і сьогодні побачити у Софійському соборі у Києві.

Угорі над мозаїкою є текст старогрецькою. Це оригінальна цитата із 45-го псалма: «Бог посеред неї, вона не похитнеться; Бог допоможе їй раннього ранку». Проте оскільки місто грецькою мовою це слово жіночого роду, то напис вказує як на Богородицю, так і на сам Київ. Це стало основою стійкої асоціації: доки стоїть нерушима стіна, доти стоїть і Київ.

Цей текст в інсталяції перекладено українською, а саме: «Бог серед нього, нехай не хитається, Бог поможе йому, коли ранок настане» і його розмістили поряд з відображенням оригінального напису.

Катерина Костенко, креативний директор проекту, пояснила як з’явилась ідея викласти із фото Оранту — Непорушну стіну України: «Коли ми задумали зробити першу фотовиставку незламних українців, я зрозуміла, що ми не зможемо обрати когось конкретного. Адже сьогодні важливий кожен — хто захищає, волонтерить, допомагає. Усі, хто на військовому, на інформаційному, культурному, лікарському, викладацькому, економічному та міжнародному фронтах».

Наталія Федорчук, голова Міжнародного жіночого руху «За сімейні цінності» поділилася власними роздумами: «Мене завжди надихатимуть робити добрі справи слова мами, син якої пропав безвісти у 2014-му, рятуючи своїх побратимів на Савур-Могилі, а чоловік якої загинув у грудні 2022-го, захищаючи Україну. На моє запитання, як жити із таким болем, вона відповіла: «Щодня прокидатися, робити добро, чекати і вірити, що одного дня син постукає у двері». У цій материнській вірі, материнській мужності, материнській любові сьогодні сила всіх матерів України», — сказала пані Наталія.

Всі, хто стали партнерами цього проекту, за рік війни розуміють цінність надійного плеча друга, яких об’єднує багато добрих справ, зроблених для Перемоги України.

Фото Олександра БАДЕРИ.