Наприкінці лютого американське видання The New York Times опублікувало розповідь про героїчне подружжя. Автор — Джеффрі Геттлман, фото Айвора Прікетті, які висвітлюють війну в Україні від її початку.

Далі — уривки з публікації про героїчне подружжя і про війну, якою її побачили іноземні журналісти. Повний текст — за посиланням https://www.nytimes.com/2023/02/20/world/asia/ukraine-russia-war-death 

«Усі, хто знав Тараса та Ольгу Мельстерів, були здивовані, коли вони в перший день війни записалися до українського добровольчого загону. У них не було військового досвіду. Вони будували власний бізнес та планували мати дітей», — ідеться, зокрема, в статті.

«Злякалася одразу», — розповіла мама Тараса Людмила Шестакова, яка була поруч із сином і невісткою. «Я знала, що таке війна. Війна означає смерть. Війна ніколи не приносить нічого доброго». Але Ольга відмахнулася.

«У нас усе буде добре», — заспокоювала вона всіх. «Не турбуйтеся».

...Жоден куточок цієї країни, навіть такі тихі місця як Кропивницький, де Тарас і Ольга планували своє майбутнє, не оминули втрати... Всі тут, здається, знають когось, хто помер. Військове кладовище міста невпинно розростається. Майже щодня чергову труну кладуть у холодну чорну землю...

«Вибір, який стоїть перед нами, простий, — наводяться в публікації слова політолога Євгена Магди. — Ми продовжуємо боротьбу і втрачаємо кращих з кращих, або ми дозволяємо їм перетворити цю країну на Бучу — спустошене передмістя Києва, де минулої весни російські війська вбили сотні мирних жителів у жорстокий, варварський спосіб».

Тарас і Ольга познайомилися, коли їм було по вісім років, вони були частиною крихітної єврейської громади Кропивницького, залишків того, що колись було яскравою групою, знищеною під час Другої світової війни. Вони ходили в ту саму єврейську школу... а потім разом приєдналися до екологічних протестів... Вчилися тут у коледжі... Шість із половиною років тому, у віці 25 років, вони одружилися.

...Коли 24 лютого 2022-го розпочалася війна... Тарас створював сайти. Ольга створила бізнес, проводячи онлайн-заняття з декорування пряників.

Як і багато інших українців, охоплені патріотичним обов’язком і реальним страхом, що росіяни йдуть на їхній шлях, вони пішли добровольцями. Але Ольгу ніхто не хотів брати, розповідали друзі. Тож вона стала кухарем у загальнонаціональній мережі волонтерських груп, які допомагають у війні.

Тарас керував блокпостом у місті... Ольга працювала на кухні, штампувала голубці. Наприкінці травня Тарас отримав нове направлення. Його підрозділ було розгорнуто на Донбасі — у східному регіоні.

...Ольга була єдиною жінкою в підрозділі. Їхня місія полягала в тому, щоб утримати траншею й не дати росіянам наступати. Але росіяни так сильно обстрілювали цей район, що до середини червня бойовий підрозділ із 80 осіб скоротився до 25.

«Усі повідомлення Ольги додому були оптимістичними та заспокійливими, — цитує автор слова мами Тараса Людмили Шестакової. — «Тут усе гаразд», — писала вона. «Все тихо». Але, оглядаючись на це, каже: «Я думаю, вони знали, що там помруть».

«Ми відганяли її від окопів, але вона все намагалася дістатися до свого чоловіка», — розповів капітан Канчук. Кілька разів, за словами інших солдатів, коли російська піхота наступала, вона допомагала відбивати атаки, піднімаючи голову над окопом і відкриваючи вогонь зі своєї штурмової гвинтівки.

Ніхто з інших солдатів, включно з командиром, не вважав, що це гарна ідея, щоб Тарас і Ольга були разом, але всі казали, що їм несила їх розлучати.

...Тараса та Ольгу вбила чи то велика ракета, чи то бомба з літака, розповідають вцілілі військові.

Платформа «Меморіал», українська організація, яка вшановує пам’ять загиблих на війні, заявила, що з десятків тисяч загиблих українців Тарас і Ольга — єдиний випадок, коли чоловік і дружина разом служили і загинули на передовій.

«Наче довгий тонкий нерв з’єднує Кропивницький та інші міста, схожі на нього, з кровопролиттям вздовж палаючої лінії фронту, — констатує підпис під однією зі світлин до матеріалу про Ольгу і Тараса.  — Цей нерв незагойною раною проходить крізь життя і долі мільйонів українців».

Підготував Петро МЕЛЬНИК (за публікацією в The New York Times).

Фото з відкритих джерел.