Цю перевагу підприємливі селяни не могли не використати на свою користь. Тож виставлені на узбіччі відра з картоплею, корзини з яблуками, банки з медом, молоком — звична картина для цього села. Навіть у цей тривожний, неспокійний час.

«Навіщо пропадати добру, коли вродило на славу, а їсти нема кому, — ділиться один з таких торговців на трасі. — Син воює на фронті, б’є орків. Малі внуки — за кордоном. Тож дещо пороздавав сусідам, далеким і близьким, а решта — на продаж. Якась копійчина до пенсії та й буде».

Така сама історія в інших дідусів, бабусь, які принесли лишки зі своїх садів-городів. Для них це ще й привід зустрітися, погомоніти про те, про се, почути, що у селі робиться та у світі.

Староста села Ніна Іващенко (на знімку) каже, що не уявляє Смільчинців без ось таких колоритних односельців, які вміють і виростити, і продати, ще й пожартувати з проїжджими покупцями та розповісти їм неймовірні тутешні бувальщини.

Як ось ця. За переказами, понад три сотні років тому сміливі ченці (звідки, очевидно, й походження назви села), коли загрожувала небезпека, виходили зі своєї обителі на герць із прибулими забродами.

— Усе в історії повторюється, — філософськи зауважує Ніна Олексіївна. — Як і нині: війна, поневіряння. Але ми не впадаємо у зневіру. Надихають мене працювати як старосту наші люди. І в Смільчинцях, і в сусідній Ганжалівці, яка, до речі, дуже пишається, що у ній народився відомий український письменник Василь Шкляр.

Що в селі ще залишилися «сміливі ченці», люди, які повсякчас готові «і до праці, і до бою», ми пересвідчилися на прикладі родини Петренків, які займаються виробництвом сиру. У працьовитого подружжя — 15 корів.

Доглядає і доїть «лисок» Віктор, а Лариса в облаштованій сироварні виготовляє за власними рецептами такі сири, про які слава йде вже далеко за межами Лисянщини і Звенигородщини.

З початком повномасштабного вторгнення рашистської орди такими «сміливими ченцями» стали всі жителі громади. Вони збирали для українських захисників гроші, консервацію, овочі, варили тушкованку, квасили огірки, плели шкарпетки, маскувальні сітки, готували вареники та випічку. За осінньо-зимовий період сплели для бійців 181 пару теплих шкарпеток, виготовили 850 літрів м’ясних консервів. На потреби ЗСУ зібрали у Смільчинцях та Ганжалівці 22 тисячі гривень. Це невелика сума, адже мешкають у двох селах переважно літні люди, пенсіонери.

Та все ж жителі цих сіл встановили своєрідний рекорд. Лиш за два дні господині наліпили і зварили для захисників 28 відер вареників з капустою та печінковим паштетом і одразу відвезли на позиції військових підрозділів ЗСУ. Як приємно було вже наступного дня після відправки домашньої провізії отримати відеоролик, на якому хлопці-оборонці смакують і нахвалюють їхні пухкі та смачні вареники. Заради цього готові не шкодувати ні часу, ні продуктів, ні щирості добрих сердець Галина Стребкова, Любов Шуляка, Лідія Мусурівська, Любов Сіденко, подружжя Момотів — Сергій та Наталія й багато інших односельців.

З перших тижнів ворожого вторгнення у цій громаді зрозуміли, що мало дякувати захисникам, мало вболівати за перебіг війни, рвати душу над її жертвами, співчувати переселенцям та родинам загиблих героїв. Потрібно допомагати своїй армії, щоб наблизити таку жадану, таку очікувану Перемогу над жорстоким, диким, знавіснілим ворогом. Це 
вони і роблять, хто як може.

Фото надано автором.