Я поламала пальця на правій руці, його взяли у гіпс. Тож зварити рідку гарячу страву я поки що не можу. Допомогти нікому, бо зять воює, а донька з двома дітьми у Польщі. Виділила зі своєї скромної пенсії сотню гривень і пішла на борщ у найближчу до мого будинку піцерію. Попросила ще склянку води, аби запити пігулки. Офіціантці, схоже, не сподобалось такі скромні апетити, вона кілька разів голосно питала, чи ще щось замовлю. Я сказала, що у мене коштів тільки на борщ. Було принизливо, відчувала себе злиднем. Присоромили дівчину дві відвідувачки із сусіднього столика, навіть картку на знижку мені дали, за що дякую, бо для пенсіонера у наш час навіть кілька гривень на рахунку.

Рівне.