Глеки, миски, кухлі, кринки, розмальовані чорним, білим, червоним, як це робили сім тисяч років тому наші пращури-трипільці, котрі будували свої двоповерхові хати з вікнами, печами і вівтарями, представила на виставці «Дивосвіт Трипілля» у Колонній залі Київської міської державної адміністрації реконструкторка трипільської кераміки Людмила Смолякова (на знімку). 

Є в експозиції й зменшені копії печі, у якій наші пра-пра-пра випікали хліб і варили кашу, жіночі фігурки, їх археологи знаходять у кожному трипільському поселенні від Переяслава на Київщині до Одещини, Буковини, Прикарпаття, таємничі біноклевидні посудини, що мають вигляд двох циліндрів з поставлених на них угорі та внизу канонічними чашами. Дослідники все ще ламають голови над тим, для чого трипільці випалювали у своїх високотехнологічних двокамерних горнах, де температура сягала більш як тисячу градусів за Цельсієм, сотні таких посудин — для спостереження за космосом, викликання дощу чи проведення магічних обрядів.

Таємниці трипільської цивілізації, що, як вважають учені, мала протописьмо, та ще й високий рівень побутової культури, подарувала світові десятки винаходів, знала колесо, вирощувала не один сорт пшениці, ткала і оздоблювала хати, одяг, взуття, посуд малюнками, понад 20 років намагається розгадати Людмила Смолякова. З 2000-х вона почала брати участь у археологічних розкопках, вивчати склад глини, з якої трипільці ліпили й випікали вражаючої досконалості вироби, читати знаки та символи на господарському, кухонному й культовому посуді. Найпопулярнішими елементами в орнаментах, розміщених на зерновиках, амфорах, горнятах, були спіраль і меандр. Той знак, що був знайдений на Мізинській стоянці на Чернігівщині (це одна з найвідоміших археологічних пам’яток пізнього палеоліту в історії не лише України, Європи, а й світу) і який народні майстрині й сьогодні вишивають на українських рушниках і сорочках. На думку реконструкторки, трипільська орнаментика мала релігійно-магічне значення, за її допомогою наші пращури фіксували світоглядну інформацію і передавали її.

Неймовірна зацікавленість спадком предків перетворила київську квартиру Людмили Смолякової на майстерню і музей. На поличках — на кухні і в кімнатах — від стелі до підлоги відтворений трипільський посуд. За роки тяжкої праці за технологією давніх гончарів реконструкторка виготовила понад три тисячі виробів — вони є окрасою парків, музеїв, приватних колекцій.

Роботою Людмили Смолякової захоплюється директор Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура» у Легедзиному на Черкащині, археолог Владислав Чабанюк. Каже, що її роботи унікальні і передають з стовідсотковою точністю дух та красу Трипілля.

В експозиції представлено й чудові шовкові хустки з трипільськими орнаментами. Це ще один витвір дизайнерського таланту майстрині, у якому — код наших предків.

Свою виставку реконструкторка присвятила 130-річчю відкриття українським археологом Вікентієм Хвойкою трипільської цивілізації на Київщині.

«Це вікопомна дата для українців як нації й для української державності. Бо свідчить про глибину і давність українського народу та, власне, й міста Києва, — каже відвідувачка виставки Ольга Дубовик. — Направду 130-річчя відкриття трипільської культури мало б відзначатися на державному рівні».

Експонати виставки «Дивосвіт Трипілля» після її закінчення майстриня передасть до державного архіву.

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.