Постріл!

Самохідна артилерійська установка (САУ) на позиції, де довелося побувати, добре замаскована. Її не видно ні з землі, ні з повітря. Маскування — частина успішної роботи. Цей підрозділ артилерії 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка воює на САУ 2С3 «Акація».

Два постріли різними за специфікою снарядами воїни роблять швидко і одразу знову маскують гармату.

Командир артилерійської батареї САУ 2С3 «Акація» з позивним «Шайтан» розповідає, що служить у ЗСУ вже сьомий рік. Служить — недоречне військове слово, як на нашу думку; точніше сказати — воює. Така доля випала молодим українським офіцерам. Йому 25 років, капітан. Закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Випустився з академії командиром мінометної батареї, потім перевівся в реактивну. Під час оборони Лисичанська був старшим офіцером реактивної батареї.

«А зараз захищаємо Бахмут. Російська агресія застала мене в населеному пункті Трьохізбенка в Луганській області. Ми там уже півроку стояли, прямо на лінії розмежування. Під ранок від них почав працювати дивізіон «Градів». Били безперервно чотири години, потім пішли в наступ. Але ми змогли зберегти техніку і відійти до Лисичанська. Порівняно з попередніми роками війни зараз нам стало простіше воювати. БПЛА моніторять ситуацію і дуже нам допомагають», — каже командир батареї.

«Шайтан» і «Скіф».

Далі розмовляємо з командиром гармати.

«Мій позивний «Скіф». На фронті з самого початку повномасштабної війни, спочатку на Д-20, а зараз на «Акації». З 2016 року до 2019-го вже воював на «Гіацинті», причепній гарматі калібру 152. Були біля Маріуполя, Волновахи. Потім звільнився і 2021 року поїхав до Польщі на заробітки. А 24 лютого 2022 року вранці на своєму робочому авто розвозив хліб і по радіо почув, що почалась повномасштабна агресія росії в Україну. 25 числа ще мав обов’язок відпрацювати зміну, а 26 лютого вже виїхав додому. 28 лютого пішов до військкомату без повістки, оформили мобілізацію і відтоді на фронті. Воюватиму до Перемоги. Звісно, я міг залишитися у Польщі. Але я собі цього не пробачив би, ні зараз, ні через роки, якби не повернувся із-за кордону захищати свою землю, своїх рідних людей. Моя сестра живе під Києвом, а донька в той час перебувала близько до Придністров’я.


Артилеристи маскують гармату.

Фото Олександра КЛИМЕНКА.