Як відомо, весна — не лише пора пробудження природи після зимових місяців, а й початок звичних сезонних польових робіт. Хоча вже більш як рік українці й живуть, немов на пороховій діжці, але хто звик працювати на землі, то це заняття не покине нізащо.
До того ж, коли виходиш на ринок чи до магазину, то очі на лоба лізуть від вартості окремих харчових продуктів. Після «золотих» цін на яйця, рекорди нині б’ють овочі, цибуля і морква. Подорожчали й м’ясні вироби, риба, «молочка»...
Тож вирішили поцікавитися у читачів, чи збираються вони цьогоріч братися за обробіток власних присадибних ділянок, що вирощуватимуть насамперед і як дорого їм це обійдеться.
Ольга Кравець, домогосподарка, Овруцька громада:
— З чоловіком і дітьми понад 30 років проживаємо у селі. Звикли важко працювати, бо тримаємо чимале господарство, обробляємо й майже 40 соток городу. Вирощуємо зернові, овочі, картоплю, кукурудзу, гарбузи, кавуни, помідори, перці, цибулю, часник. Це, звісно, також непросто й недешево, але, як відомо, село ледарів не любить. Важко працюємо всю весну, літо, осінь, але й маємо сільгосппродукцію для себе і на продаж. Гроші, виручені за городину, витрачаємо на придбання необхідної побутової техніки, меблів, одягу.
Ігор Старченко, студент, Коростишів:
— Ми з батьками живемо в місті. У селі мешкають мої дідусь і бабуся. Інколи їздимо до них у гості, допомагаємо по сезону, чим потрібно. Особливо займатися городиною наші рідні не звикли. Мають невеличкий город, де вирощують зазвичай для власних потреб якусь кількість огірків, помідорів, картоплі, цибулі, перців. Решту купують у магазині.
Маргарита Корнієнко, пенсіонерка, Радомишль:
— Праця чоловіка годує — твердить народна мудрість. Цього мене вчили ще мої батьки. У мене вже зійшли в горщиках помідори і перці. Ще для себе вирощую «другий хліб», зелень для приправи, пшеницю куркам, соняшник на насіння. Всьому раду давати: виорати вчасно, посадити, просапати, підживити, а потім зібрати вчасно — то великий і трудомісткий процес. Але мусимо якось жити, їсти ж хочемо щодня, консервації на зиму також робимо, тому й прив’язана до городу постійно.
Владислав Горбенко, таксист, Ружинська громада:
— У мене така робота, що длубатися із сапкою чи заступом у землі ніколи. Та й якось я сів та порахував витрати від початку до завершення всього комплексу польових робіт, то воно те на те і виходить. А хто ж мені ще здоров’я поверне, що я затратив? Тому всі необхідні продукти на зиму і по сезону купую в маркетах та у перевірених роками господинь на ринку.
Наталія Кучинська, дієтсестра КНП «Коростенська центральна міська лікарня», Коростень:
— Біля хати у нас землі мало: ростуть квіти, виноград, помідори, огірки. Щовесни садимо чимало картоплі та різної городини у батьків, котрі проживають у селі Нагоряни Овруцької громади. Їм завжди допомагаємо сапати і збирати урожай. То перепадає і нам вирощеної продукції -на зиму вистачає.
Максим Гаркавенко, юрист, Житомир:
— Ніколи в своєму житті не працював на городі ні хвилини, хоча й маю родичів, котрі мешкають у селі біля обласного центру. Вважаю, що зусиль і витрачених грошей на придбання насіння, оранку, купівлю гною, оплату найманих працівників тощо цілком вистачить, щоб мені одному купити увесь необхідний набір продуктів на зиму. Для роботи на землі не маю ні часу, ні бажання, ні здоров’я.
Житомирська область.
