«Ятбслнлбл», або «Я тебе сильно люблю». Саме так називався матеріал, присвячений «діагнозам» двієчників — дисграфії, дислексії, дислалії, який «Голос України» опублікував шість років тому. «Ятбслнлбл» — це слово, що його в логопедії використовують як приклад дисграфії. Насправді за ним ховається «я тебе сильно люблю», написане дитиною, котра не розрізняє на слух голосні й не розуміє, коли їх треба писати. Дисграфія та дислексія стають помітними вже в першому-другому класі і є ускладненнями не виявленої вчасно проблеми під назвою «фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення».

Тоді, шість років тому, логопед столичного дошкільного закладу № 132 Оксана Гук зауважила, що з кожним роком дітей, які страждають на розлади мовлення та уповільнення мовленнєвого розвитку, стає більше. Якщо на початку 2000-х під час обстежень у дитсадках на одну групу виявляли по одному-два малюки з мовленнєвими проблемами, то через неповних 20 років ситуація була протилежною. Однак від моменту публікації минуло ще шість років. І яких! Пандемія, два жорсткі карантини, під час яких закривалися заклади шкільної та дошкільної освіти, а дітей переводили на навчання онлайн. Війна змусила тисячі маленьких українців разом з батьками шукати прихистку не тільки в інших містах України, а й за кордоном. У мирний допандемічний час ми навіть припустити не могли, що діти просто фізично не матимуть можливості потрапити на заняття до фахівців. Та й з логопунктами не все гаразд.

Чому восьмирічки не можуть читати?

«Приходять діти восьми-дев’яти років. Думаю, ну що ж таке? Уже школярі, а такої великої кількості звуків немає. Дитина не може навчитися читати, не може писати, а тоді сама для себе розумію: два карантини і потім війна. Не було цієї логопедичної допомоги. Й таке ми отримали сьогодні», — каже Оксана Гук.

Український центр оцінювання якості освіти днями оприлюднив дослідження про навчальні втрати, яких зазнала система вітчизняної освіти. Йдеться про те, що масштаби втрат у навчанні українського учнівства можуть бути неймовірними, оскільки четвертий рік поспіль школи не мають змоги забезпечувати нормальний перебіг освітнього процесу. А тепер уявіть, що в перші класи йдуть діти із серйозними мовленнєвими порушеннями, які за сприятливих умов необхідно долати ще до початку школи.

Грубо кажучи, приблизно в дев’ять років у корі головного мозку «закриваються» зони, що відповідають за мовленнєвий розвиток. І хоча відкоригувати мовленнєві проблеми можна навіть у дорослому віці, однак це потребує вже значно більших зусиль і часу. А вже в перших класах виникають перші серйозні проблеми — нездатність оволодіти письмом та навчитися читати навіть за нормального розвитку інтелекту. Ситуація ускладнюється ще й тим, що дітей, які потребують спеціальної допомоги, дедалі більше й випадки порушень дедалі складніші. Чому? Це вже тема для окремої статті, і відповіді слід шукати в медиків.

Про точні цифри, скільки саме дітей, приміром, у столиці, сьогодні потребують допомоги логопедів і дефектологів, говорити важко. 

«Нині дуже багато малюків виїхали за кордон і водночас додалися діти ВПО. В нас дуже багато діток з окупованих територій», — розповідає Наталія Семенова, вчитель-дефектолог Інклюзивно-ресурсного центру (ІРЦ) №2 Дарницького району Києва. Однак припустити все ж можна. Тільки за перший квартал цього року на корекційні заняття до неї приходило 205 маленьких учнів. І це тільки діти, які не охоплені послугами закладів освіти. А в районі таких центрів два. І в кожному працюючому садку сьогодні вже є логопедичні групи чи логопункти. І Київ — це швидше позитивний приклад, оскільки попри все малята отримують необхідну допомогу, а діти ВПО — навіть поза чергою. Тож уявити, яка кількість дітей наразі потребує занять з такими фахівцями, можна.

Водночас Оксана Гук визнає: якщо раніше вона працювала переважно з дітьми, які мають фонетико-фонематичне недорозвинення мови, коли можна зробити артикуляційні вправи, поставити звуки, попрацювати над фонематичними процесами і за кілька місяців привести мовлення до норми, то наразі має справу з малюками, з якими доведеться працювати роками. Це порушення загальної моторики, слухового сприймання, гіперактивність тощо. Діти складніші й часто потребують допомоги ще й дефектолога та корекційного психолога. Іноді темпи відновлення ускладнюються психологічними травмами. Це вже позначається війна.

«Були в нас такі діти. У них взагалі розвиток абсолютно нормальний, але почалися панічні атаки і психічні розлади. 

Наприклад, дитина боїться вийти з дому, в деяких ситуаціях відмовляється спілкуватися. Просто замовкає і мовчить. І це психологічне, тому що мовлення в неї абсолютно нормальне. Це я зараз кажу, що змінилося навіть у діток без особливих потреб, — зазначає Наталія Семенова. 

— Причому це стосується переважно дітей старшого віку. Менших, мабуть, батьки могли якось відволікти, можливо, не все говорили, а старші все ж це бачили, були свідками».

Чи допоможуть онлайн-заняття?

«Наш садочок наразі не працює, немає бомбосховища», — розповідає Оксана Гук. Раніше тут функціонували дві логопедичні групи для дітей з різними порушеннями, зокрема й когнітивними, а також логопункт. Нині деяких малюків перевели в інші садки, де є і такі групи, й укриття. Решта займаються або в приватних логопедів, або в районних ІРЦ. 

Оксана Гук також нині працює в ІРЦ № 2 Дарницького району логопедом фахівцем-консультантом. На запитання щодо ефекту від занять онлайн відповідає, що вони можуть допомогти, якщо звуки вже поставлені і йдеться лише про нарощування словникового запасу, розвиток лексико-граматичних категорій. Особисто вона має досвід такої роботи під час першого карантину. Наші мотивовані батьки, котрі перебувають наразі за кордоном, створили декілька груп, запросили туди логопедів, які проводять такі заняття онлайн. Однак якщо йдеться про серйозніші мовленнєві порушення або про когнітивні порушення, коли не формуються образи, поняття, йде затримка в розвитку мислення або затримка психічного розвитку, то онлайн проблеми не розв’язати.

«З дітьми, які мають риси аутичного спектра, займатися онлайн неможливо, — зазначає Наталія Семенова. — Щоб був результат, у дитини повинна бути привернута увага досить тривалий час. Якщо тут іноді не можна встановити зоровий контакт, коли сидиш поруч з малюком, то через гаджет це взагалі нереально. З такими дітьми все-таки треба займатися безпосередньо. Ми проводимо такі зайняття в нас у центрі. Якщо тривога, то спускаємося і продовжуємо в сховищі. Онлайн я можу проводити тільки підтримувальні заняття, знімаю якісь певні ролики, покроково пояснюю батькам алгоритм, як давати матеріал. Тобто я начитую батькам — батьки виконують це з дітьми. Хоча, можливо, це в дефектолога така специфіка, а логопедам легше привернути увагу дитини і провести заняття».

Однак Оксана Гук також вважає, що поставити дитині звук онлайн під силу хіба чарівниці. «Іноді треба промацувати, які м’язи язика. Якщо треба, робити масаж. Наприклад, іноді звук «р» треба ставити механічним способом.

Онлайн цього не зробиш».

А, може, маленькому українцю, який нині перебуває за кордоном, допоможуть іноземні фахівці? На жаль, логопеди повертають у реальність. Принципово важливо ставити дитині звуки мовою, якою вона розмовляє. Носії інших мов мають іншу артикуляцію і в постановці звуку, і у вимові. Ну, й словник інший.

Чи можна відкласти розв’язання цих проблем на після?

Фахівці категоричні — ні. Наслідки цих чотирьох «років онлайн» уже відчувають у школі, й не лише логопеди.

«До перших класів прийшли малюки — не вихованці садочка. І що таке система, школа, вони не розуміють, — розповідає шкільний логопед-дефектолог Ольга Косенко. — До нас уже прийшли діти, які не розуміють, як ліпити, як тримати пензлик у руках і малювати фарбами».

Тобто йдеться про відставання загального розвитку. Можливо, малюки й дивилися на своїх гаджетах розвивальні мультики чи відеоролики, які їм ставили працюючі батьки, але гаджет хоч і замінив няньку, але точно не зміг замінити вихователів садочка та вчителів.

Нині в школах є інклюзивна освіта. І якщо до першого класу потрапляє малюк, який має особливі потреби, комплексна оцінка дитини це підтвердила, то створюється команда підтримки і супровід такого маленького учня.

Виділяються кошти на субвенцію, відкриваються нові посади.

«У мене є діти, з якими я займалася і які наразі за кордоном. І я неодноразово чула від їхніх батьків, що в нас ця система навіть до війни була налагоджена набагато краще. Не було таких черг. Не треба було возити малюків на заняття в інші міста», — зауважує Наталія Семенова. Водночас вона також визнає, що залишається проблема соціальної комунікації, якщо брати дітей, які взагалі не відвідували жодні дошкільні заклади або заняття в розвивальних центрах, а просто просиділи вдома.

Але ми повертаємося до «діагнозу двієчників» — дисграфія, дислексія... Для таких дітей інклюзивні групи зазвичай не створюють. Учителі визнають, що їм значно важче, ніж ровесникам, дається навчання, але окремих програм для них немає. Єдиний вихід — продовжувати займатися з логопедами вже в школі. 

А от щодо шкіл, то, на жаль, тут бракує, ні, не логопедів, а ставок для них. Приміром, логопед-дефектолог Ольга Косенко працює у двох київських школах. А є фахівці, які працюють одразу в трьох. Тільки в одному логопункті вона займається з 70 дітьми очно. Це надзвичайне навантаження. Чому не відкривають додаткові ставки? Немає фінансування.

«Навіть порівняно з минулим роком кількість молодших школярів з вадами мовлення збільшилася відсотків на 10. А за останні чотири роки, мабуть, відсотків на 60, — розповідає Ольга Косенко. 

— А сьогодні ще прийшли діти з порушенням і звуковимови, і взагалі мови. Вони погано запам’ятовують, не можуть описувати... Для них це дуже складно». Збільшилася кількість малих з дисграфією та дислексією. Такі діти часто відстають від ровесників у навчанні. «Але якщо надається допомога фахівця, і батьки працюють над цим питанням, то в принципі уже з першого класу в другий ми випускаємо дітей з виправленими вадами і по дисграфії, і по дислексії, і по звуковимові».

Щодо занять онлайн, то Ольга Косенко також вважає, що вони неефективні.

Що робити?

Усі фахівці, з якими я говорила, зійшлися в кількох питаннях. Перше — чотири роки з пандемією, війною та онлайном надзвичайно ускладнили надання допомоги дітям з мовленнєвими порушеннями, а іноді навіть спровокували відставання у загальному розвитку. По-друге, підтримка та відновлення таких малят онлайн не дають потрібного ефекту. По-третє, вихід із ситуації треба шукати вже сьогодні: збільшувати фінансування, відкривати логопункти в садках, у школах, можливо, збільшувати кількість фахівців у ІРЦ або в уже наявних логопунктах. Окрім того, очевидно треба думати стосовно перепрофілювання вихователів садочків з урахуванням того, що нині більша частина дітей має певні порушення в розвитку мовлення. І, звичайно, всі чекають на той час, коли з дитиною можна буде сісти поруч. Подивитися їй і в очі, і, перепрошую, — в рота. За необхідності полазити з нею по килимку. Забрати її страхи і запевнити, що все буде гаразд.