Як і для всієї країни, минулий рік став для нас часом тяжких випробувань і високої гідності. Так і Національна академія зазнала великих втрат.
У звітній доповіді президент НАНУ академік Анатолій Загородній навів факти: внаслідок російської агресії пошкоджено або повністю знищено майже 220 об’єктів майнового комплексу академії, а загальна сума збитків перевищує 600 мільйонів гривень. Та найгірше те, що в боях за Україну чи від обстрілів рашистів загинули чимало співробітників. Загалом понад 14 відсотків наукового складу залишили місця постійного проживання.
У звітній доповіді також ішлося про те, що й так досить обмежене бюджетне фінансування Академії рішенням уряду скорочено більш ніж на 17 відсотків.
Зрозуміло: «все для фронту, все для нашої Перемоги!». Та саме з цього приводу згадав Михайла Драгоманова і те, що він називав «чудацькими думками про українську національну справу». Зараз ми всі є свідками, а іноді й учасниками, запеклих дискусій щодо захмарних премій членів різноманітних наглядових рад (відомо яких). Кожна з них за свій преміальний фонд могла б утримувати середній за розміром академічний інститут. Проте, як виявляється, ця глобальна проблема не піддається вирішенню. Зате з чистим сумлінням одним жестом завдається удар по науковцях, які є беззахисною складовою нашого суспільства. Як зазначалося на академічних зборах, зарплата в НАНУ істотно менша за середню в економіці та промисловості...
Останнім часом закріпилася своєрідна мода на зневажливе ставлення до академічної науки. Причому провідниками цього «мобінгу» стали навіть ті, хто за все своє життя написав лише заяву на відпустку, та й ту з помилками. Якщо говорити серйозно, то вже давно єдиний представник уряду, хто «освячує» своєю присутністю подібні заходи, є максимально заступник профільного міністра. Так було й цього разу. І так само традиційно він «зумів» досидіти аж до перерви, хоча, будемо справедливі, говорив розумні речі, які позитивно сприймалися академічною спільнотою.
Не кажу вже про таку «святу» постать, як Прем’єр. Але є, до речі, щойно призначений віце-прем’єр, до сфери відповідальності якого, в тому числі, входять питання науки та інновацій. Згадаю у цьому контексті й таку новітню установу, як Національна рада України з питань розвитку науки і технологій з її адміністративним та іншими комітетами, яка сама стала уособленням наукової бюрократії і теж заходилася реформувати нашу, а також галузеві Академії.
Звичайно, світ змінюється — мусимо мінятися й ми. Може, скажу щось крамольне. Подібно тому, як мої діти не хочуть зараз читати Вальтера Скотта і Майн Ріда, нинішнє покоління можновладців (яке, безперечно, розумніше за нас) замість розлогих програм легше сприймає презентації, зроблені як скупчення «веселих картинок», коли всі стратегічні позиції зводяться до написання різних варіантів одного гасла:
«Посилення компетентностей на основі кращих світових практик» (про філологічний абсурд цього вислову годі й говорити).
З одного боку, профільний заступник міністра освіти і науки міг би постійно «прописатися» на засіданнях Президії НАН України, так само як заступники міністрів юстиції, внутрішніх справ, Генпрокурора — на засіданнях Національної академії правових наук. Проте, з другого боку, ці засідання не можуть тривати по три-чотири години, а мають стати динамічними, ефективними і зрозумілими для кінцевого споживача.
Ці Загальні збори НАНУ розпочалися із привітання Президента України, і ми всі сприйняли це як дуже позитивний сигнал.
Олександр КОПИЛЕНКО, народний депутат України, академік НАН України.
