Вертолітники

Олександр КЛИМЕНКО

3 травня 2023 1060

Робота армійської авіації, а саме так звуться ті, хто воює на вертольотах Мі-8, Мі-24, вкрита секретністю. Це пов'язано з військовою таємницею, з небезпекою, з життям рідних, і, на мій погляд, трохи із забобонністю самих льотчиків.

Вертолітник Іван 12-ї окремої бригади армійської авіації ім. генерал-хорунжого Віктора Павленка

Частини і підрозділи армійської авіації ведуть розвідку, знищують техніку та живу силу противника, здійснюють вогневу підтримку, висаджують тактичні десанти, доставляють у вказані райони бойову техніку та військовиків, евакуйовують поранених та виконують інші важливі завдання.

Про їхню роботу розповідають тільки постфактум. Про успішні операції читаєш з гордістю, а про загиблих дізнаєшся вже під час прощання чи бачиш прізвища у нагородних списках зі страшною позначкою "посмертно".

Починаючи з 2014 року загалу відомо про операцію з перекидання військ та вогневого ураження противника у донецькому аеропорту. Також вертолітники 2014-го забезпечували оточений аеропорт у Краматорську. 2022 року герої-вертолітники провели неможливу, але яка стала реальністю, операцію з польотами в оточений Маріуполь на "Азовсталь". (З 15 гелікоптерів, які брали участь в операціях, три були збито.)

Вертолітники брали активну участь у визволенні острова Зміїний: висаджували та забирали десант, завдавали ударів по противнику, рятували поранених з острова. Про якісь операції ми, можливо, дізнаємося колись.

Мені довелося за свою журналістську практику багато спілкуватися з льотчиками армійської авіації. Моя найвища повага і найвище захоплення - для них. Мій найбільший біль, аж до сліз, теж про них. Я знаю, що багатьох уже немає. Мені не хочеться телефонувати старим знайомим і дізнаватися погані новини. Хай це колись у розмові стане відомо, а доти нехай вони залишатимуться живими.

Вертоліт у небі - і ховатись йому нікуди. При сучасних засобах ППО, та навіть простою зенітною установкою, збити його не так вже й складно. Людина, воїн, льотчик свідомо йде на завдання. Свідомо! Що його чекає - знає тільки Бог, до якого льотчики в небі ближче, ніж артилерія чи піхота. Але вони летять!

Принагідно хочу згадати тих ветеранів неба, з ким довелося найбільше спілкуватися чи літати, - Валентина Пістрюгу, Володимира Пастухова, Андрія Когута, Петра Пліса, Тараса Шлюхарчука, Ігоря Яременка, Сергія Шаповалова, а також Григорія Ситника, Віталія Цапка, В'ячеслава Северилова, Олександра Шевчука, Романа Рожкова, а також нині діючого бригадного генерала Максима Саміленка - начальника армійської авіації - начальника управління армійської авіації командування підготовки Командування Сухопутних військ ЗСУ. Хочеться згадати (але не вистачить місця на шпальті) ще багатьох інших, нині діючих і не діючих, живих і загиблих, від високих командирів до простих льотчиків та інженерів, з ким зводила доля. Живим - повага, загиблим - Царства Небесного!

Коли ми їхали на майданчик, де тимчасово базуються кілька вертольотів 12-ї окремої бригади армійської авіації ім. генерал-хорунжого Віктора Павленка, мені хотілось побачити хоч когось знайомого. Це щось таке з розряду містики і ефемерних нездійснених бажань. Але це сталося. Я зустрів, скажімо так, пошарпаного багатьма ротаціями в Африку і лупленого ворожим ППО старого льотчика, Романа. Старого не за віком, а тому, що за час навіть цієї "нової" страшної війни з'явилося багато молодих. Ми обнялися, і це було ніби як талісман, як подія, врешті, за якою я сюди й прибув. Пізніше я повернувся поговорити з Романом, але вони вже поїхали на відпочинок після польоту. Трохи шкода. Але є незавершена справа, і ми ще зустрінемося.

А далі я спілкувався з молодим льотчиком Іваном (чи молодим? Який встиг побувати в Конго і багато повоювати на нашій війні).

Іван, родом з Хмельницького, розповідає: "Льотчик я вже сьомий рік. Ротації на війну постійні. Спочатку АТО, потім ООС, а тепер ось така війна, яка вже нарешті зветься війною. До повномасштабного вторгнення ми виконували кілька завдань - серед них медична евакуація, бойові чергування. А нині головна мета - вогневе враження противника на передньому краї. Ми застосовуємо некеровані авіаційні ракети. Так само виконуємо і медичну евакуацію. Мі-8 - це настільки універсальна техніка, що може виконувати різні завдання. От саме в цьому місці, де ми перебуваємо - основне завдання нашої групи - бойове застосування. На інших майданчиках стоять борти, які заточені під медичну евакуацію. Але водночас ми можемо замінювати один одного, якщо станеться якась позаштатна ситуація.

- Що вам найбільше запам'яталося з початку повномасштабної агресії? Який випадок - сумний чи радісний?

- Важко сказати. Наша робота, особливо коли ти в ротаціях, кожного дня наповнена настільки різними ситуаціями, і всередині кожного військовика, кожного льотчика настільки бурхливі емоції, що це важко описати словами. Але кожен льотчик, кожен командир не може цього показувати, тому що він керує екіпажем.

2020 року мені довелося служити в 18-му окремому вертолітному загоні в миротворчій місії ООН в Демократичній Республіці Конго. Там познайомився з колегами з інших країн, здобув неоціненний досвід, пізнав культуру того народу".

(Далі ми назвали один одному географічні назви Гома, Бені, Бунія, Увіра, Ньїрагонго, ніби як члени якоїсь секти.)

Іван продовжує свою розповідь: "Перед вильотом на бойове завдання головне для нас -чітко усвідомити наші дії. Один з основних параметрів - це точка початку маневру, враховуючи відстань до лінії зіткнення, відстань до ППО противника. Вибираємо найліпший до нас підхід залежно від карти місцевості, і далі виконуємо завдання. Воно реалізується у надінтенсивних умовах, і тобі треба не пропустити головний момент, зібрати всі показники докупи, виставити потрібні параметри. Льотчик-штурман у цей час теж дуже інтенсивно вираховує і співставляє багато факторів. Проґавити секунду-дві пуску - і ракети полетять з похибкою до ста метрів. Реакція повинна бути миттєва. Льотчик-штурман у визначеній точці подає команду "маневр", командир проводить вертоліт на кабрування і тисне кнопку "пуск". Це все відбувається протягом п'яти секунд. Далі аеророзвідка надсилає нам об'єктивний контроль, і ми бачимо - чи вразили ціль, чи потрібно коригувати" .

Старший інженер групи обслуговування Павло

...Мі-8 заряджали НАРами, заправляли пальним. Машина завжди повинна бути готовою до польоту. Старший інженер групи обслуговування Павло розповідав про те, що в польових умовах вони можуть навіть замінити гвинти вертольота. На балці машин напис - "За бабу Віру", як розповідають військовики, це хтось з армійської авіації перший написав, так і пішло по всіх бригадах. Баба Віра, за однією версією, десь під Києвом нагодувала кацапів пиріжками, і 12 з них поїхали додому в чорних пакетах, за іншою версією, збила банкою огірків ворожий безпілотник.