Така весна,
болюча і страшна,
Забрала в мене
серця половину.
Оця пекельна проклята війна!
Загнала чоловіка
в домовину...
Я сорок днів
немовби не жива,
І досі відпустити ще не можу,
Болить мені від горя голова.
А серце тільки
спогадом тривожу.
Було це там,
під Бахмутом страшним:
Катюги наступали
й наступали,
І побратима вбили молодим — Малесеньке дитятко
вони мали.
А «Куля» ще у лютому пішов,
В «Страшних військах»
прийшлося воювати!
Він мав у серці чесність
та любов,
Він мусив Україну захищати!
«Француз» удома.
«Куля» на війні —
Гаряча кров та добра,
справедлива!
Він побратима виніс
на спині,
Хоч падали снаряди,
наче злива.
Вони були немов одна сім’я.
Молюся я за хлопчиків
щоднини,
Бо кожного чекають із нуля,
Як ми дзвінка чекали
щогодини...
Пробачте, рідні!
Ми не вберегли.
Напевно, доля в небі
так писалась.
Смертельні рани
клятої війни,
І мама, що з Героєм
попрощалась.
Ці вірші написала дружина загиблого в бою за Україну киянина Володимира Кулькова (на знімку) Олена у співавторстві зі Світланою Дубницькою.
