На ці та інші запитання, які хвилюють кожного, хто сьогодні на різних фронтах — військовому, ідеологічному, інформаційному, економічному — захищає Українську державу і націю, шукає відповіді у своїй новій книжці «Вольності, Можливості, Заможність» народний депутат четвертого—шостого скликань Павло Жебрівський (на знімку). Під час презентації нового видання та інших двох книжок — «Роздуми» і «Погляд на національну ідею», що відбувалася у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого, автор зазначив, що його твір-роздум — це одночасно і маніфест українця, і план Перемоги та миру.

«Довго думав над тим, чого прагнуть українці і який наш базовий архетип. Написав майже 120 есе, понад 50 із них увійшло до книжки», — каже Павло Жебрівський. На його думку, в основі української ментальності, колективної свідомості, українського національного архетипу — воля. Через усі розділи червоною ниткою проходить основане на фактах твердження: «Українець — це вільна людина».

«Архетипний українець — той, що прагне волі, — каже автор. — Середньостатистичний українець не прагне багатства, воно його обтяжує, він прагне заможності, великої родини, часу для сім’ї. Втім, за великим рахунком українець — це воїн. Якби наші вороги вчили історію, то знали б, що українець — це воїн, який уміє і любить воювати».

Екскурс у минуле, а за словами Павла Жебрівського, «наша історія — це історія боротьби з ордою», що мала хоч і різні ймення, але одну мету: захопити нашу землю і поневолити душу, автор використовує для створення цілісної картини буття і боротьби українського народу, що століттями змушений зі зброєю в руках, ціною страшних втрат здобувати волю.

«Наші поневолювачі століттями насаджували думку про нас, як про терплячих «гречкосіїв» із «хатою скраю». Про нашу покірливість і сумирність, — каже автор. — А хто пам’ятає про ніжинського полковника Гуляницького, який разом із козацьким корпусом добре потрусив військо князя Трубецького? Хто загадав, що виповнилося 360 років від дня перемоги над московитами під Конотопом, де гетьман Іван Виговський три дні гнав царське військо з України? Чи знаєте про 1-й полк Чорних Запорожців?»

Проводячи паралелі між війнами минулих століть, які вела московія проти Гетьманщини і УНР і новітньою війною, автор зазначає, що у кривавих битвах українці викували сильну націю і нездоланне військо. Свідчення того — опір чисельно переважаючій рашистській армії, що підступно вдерлася на територію суверенної держави, яку росія позірно називала «братньою».

«Ми міцні духом, вірою і тверді у своїх переконаннях. Водночас ми неймовірні у здатності відчувати зміни, переосмислити їх та скористатися ними. Це творить нашу енергію дій. Так ми зростаємо. Тому й не прагнемо чужих земель, не зазіхаємо на чужу волю, не зводимо наруги на інші нації заради свого майбутнього», — наголошує автор.

Ми не зазіхаємо на чужі землі і свободу інших народів, але постійно воюємо за свою свободу з ненависним ворогом. А хто ж наші вороги? Обґрунтована відповідь на це запитання займає не одну сторінку у презентованій книжці. Власне, після 24 лютого 2022 року навіть українські діти знають — це рашисти.

«російські нелюди десятиліттями розповідали світові, що українці — недолугі, прислужливі, містечкові люди, які живуть первинними потребами. Вони називали українців «неправильними росіянами» без власної історії, які не варті й неспроможні творити свою державу, культуру, воїнство і розкривати свої таланти», — зазначає Павло Жебрівський. Насправді російська імперія виявилася великою підробкою. Про це автор пише у розділі книги «Уразливість. Рашизм — філософія рабства». Дослідник зазначає, що «засновником» ідентичності московитів вважається перший московський цар Іван Грозний, який в рф є національним героєм і який увійшов в історію як несамовитий тиран (так його називав К. Рилєєв) і людина з хворобливою психікою, котра запровадила державний терор і вбила свого сина. Саме при ньому сформувався архетипний запит на тиранію і бездушний натовп. Ідея популяції рашистів сформована на возвеличенні і непогрішності їхніх «пророків» — на початку 2000-х в росії побутувала пропозиція канонізувати синовбивцю. Так, певно, й було б, але проти виступив московський патріарх Алєксій II, який назвав ці намагання «спробами псевдоревнителів православ’я канонізувати тиранів і авантюристів».

«Їхні тирани — петро-«брадобрєй», цариця-повія, микола-кривавий, більшовики ленін і сталін  — відповідали цьому запиту, — каже Павло Жебрівський. — У добу свого правління завзято і криваво насаджували свій різновид рабства. Лише прийняття рабського духу давало шанси на зайвий шмат хліба: ти мав право відібрати його в іншого, або випросити у господаря. Таке прийняття ставало соціальним ліфтом до пекла совісті». Так сформувалася ідентичність рашистів — загарбання, поневолення, неправда, гордість за вкрадене, понищене, привласнене.

Вона проявилася в Бучі та Ірпені, Маріуполі і Херсоні. Орду на вбивства, мародерство, ґвалтування благословляє, за словами автора, «кдб-патріархія», а генетична вірність диктатурі перетворила російський натовп на секту нелюдів.

«Важливий елемент рашизму — брехня і фальш лідера», «Російська церква і російська держава — єдинородні в цій бездушній війні», «русскій мір» — квінтесенція рашизму як філософії рабства», «Російська недоімперія — ворог людської цивілізації, а не лише України» — це лише невелика частина тез, на яких автор акцентує увагу читача.

Антипод рашизму — український шлях вольностей. Павло Жебрівський каже, що війна з росією була неминуча, «оскільки наша людяність несумісна з їхньою жорстокістю». Сьогодні в Україні йде битва цивілізацій, Добра і зла. У автора книжки немає сумнівів у перемозі Світла. «Ми вивчили їх достатньо. Знаємо їх силу і масу, мерзенність, жадобу і підлість. Знаємо, в якому яйці голка їх смерті. Знаємо чим і кого вони спокушають до зради і чим «присипляють» совість. Тому і збираємо партнерство у всьому світі, щоб переможцями бути разом».

Для Перемоги нам необхідна єдність і стійкість. Стійкість нації формується зі стійкості кожного, в окопах і на полі бою за свідомість.

«Воїни — це не тільки ті, хто пішов у бій доленосного 2014 року. Загинув під Іловайськом чи Дебальцевим. Нині захищає наше життя. Воїни — це всі, хто бореться за незалежну Україну на різних фронтах. Передусім на духовному і дипломатичному, захищає нашу мову та ідентичність. Воїн — це волонтер, журналіст, кожен, хто працює і платить податки, хто обстоює наше право на гідне життя».

Нам треба ще багато боротися і працювати, щоб здобути велику Перемогу. І на шляху до неї кожен має зазирнути в себе і запитати — а чи є я часткою українського війська і чи щоденна праця, мої дії і рішення ведуть країну до мрії про вільну, суверенну, соборну Україну?

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.